історія заснування міста києва

історія заснування міста києва

Комплексне дослідження інформаційних потенціалів картографування території міста києва, згідно з обраними історичними джерелознавчими пам’ятками спадщини україни.

Але оскільки поселення племен, що розташовувалися на території сучасного києва, згодом прийшли в занепад, то початком історії києва прийнято вважати кінець v ст. Завдяки вигідному географічному положенню, київ приваблював князів, купців, ремісників, які перетворили його у великий торговельний і ремісничий центр східної європи.

Це підтверджує знахідка кирилівської (києво - кирилівської) стоянки, координати якої – це пагорб юрковиць у подільському районі, неподалік від кирилівської церкви.

На глибині 20 метрів були знайдені останки декількох десятків мамонтів, товща вугілля і попелу (до 40 - 50 см завтовшки), обпалені кістки, в декількох місцях були виявлені кістки носорогів, зуби левів і печерних ведмедів. Найбільший осередок розташований на замковій горі, більш дрібні точки розташовані кільцем навколо неї (місцевості кудрявець, воздихальниця, пагорб детінка і старокиївська гора). Після смерті володимира трон повинен був дістатися його синові борису, але святополк організував вбивство бориса і гліба (другий був ймовірним претендентом), після чого захопив владу.

У xii столітті почалося піднесення окремих князівств з сильною владою, що підломило авторитет києва як головного, столичного міста і перетворило його в бажаний приз. Згідно з гіпотезою, ці укріплення розташовувалися в гирлі річки либеді, неподалік від київських верфей, і використовувалися для стоянки і спорядження флоту — військового і торгового. Коли ж поляни жили в ті часи окремо і керувалися своїми родами; бо і до тієї братії були вже поляни, і жили вони все своїми родами на своїх місцях, і кожен управлявся самостійно. Був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там звірів, а були ті мужі мудрими й тямущими, і називалися вони полянами, від них поляни і донині в києві. При цьому більшість істориків сходяться на тому, що заснований він був раніше, а новгородці просто намагалися представити своє місто більш древнім та значущим для русі. Це ж слово ми зустрічаємо на надгробній плиті, знайденій археологами поблизу константинополя, в якій мовиться, що тут похований хільбудій, син самбатаса. Основним доводом на користь цієї версії є не тільки наявність назви самватас, але і той факт, що нечисленне плем я полян навряд чи стало б будувати місто на самому кордоні з територіями кочівників. Ця версія слабо витримує критику, адже немає ніяк серйозних джерел, де збереглися б найменші відомості про те, що гуни взагалі засновували якісь фортеці та міста в цих землях. Не виключено, і навіть дуже ймовірно, що різні племена могли зводити на берегах дніпра укріплення, тимчасові дозорні пункти або навіть відносно постійні житла. Літописець нестор записав народну легенду про трьох братів – кия, щека, хорива і їхню сестру либідь, які заснували на землі мудрих полян місто і назвали його в честь старшого брата києвом. Ремісники освоїли складні у технічному плані виробництва – обробка заліза, лиття ювелірних виробів, виготовлення будівельних матеріалів, скловиробництво, художнє ремесло. Вже на рубежі уііі – іх ст в епоху спаду хозарського панування в південноруських степах, тут склалося державне утворення, яке називалось руська земля. Як свідчать археологічні знахідки, місцем давнього поселення була замкова гора, яка була ізольованою зі всіх сторін природними схилами висотою близько 70 м над рівнем дніпра. На перший план виходять божества, котрі уособлювали сили природи, від яких залежали результати праці земелероба, адже саме цей вид занять був основним для осідлого слов’янського населення. Сьогодні можна стверджувати, що язичництво не було чимось примітивним, із жалюгідними культами та обрядами, як раніше переконувала християнська церква. На русі існували не лише забобони села, а й державна язичницька релігія міста з уявленнями про божественне походження великокнязівської влади, зі складним ритуалом ікастою жерців. Навколо збереглися елементи підлоги, виліпленої з товстого шару глини, а із західного боку виявився великий стовп, поблизу знайдено багато кісток і черепів тварин. При наявності культових споруд обов’язково повинні бути люди, які досконало знали всі звичаї і обряди, пояснювали, стежили за їх дотриманням, а також доповнювали традиції новими реаліями.

В історичній літературі довгий час панувало твердження про те, що центральна частина києва аж до періоду правління володимира святославича залишалась в межах укріплень давнього городища, а велика територія на півдні була зайнята язичницьким кладовищем. Літописна стаття 945 р в якій літописець розповідає про прибуття до княгині ольги древлянських послів, подає свідчення про два князівські двори, один з яких – двір княжий поза містом — знаходився за межами укріплень. Цей давній київський палац, побудований наприкінці іх – початку х ст був багато прикрашенний фресковим розписом, полив’яними керамічними плитками, шиферними різними деталями, мармуром. Арабський мандрівник ібн - фадлан, розповідаючи про знамениті недільні бенкети, які влаштовував володимир святославич, відмічав, що в дворі з князем знаходяться 400 чоловік його хоробрих і вірних людей. На відстані 1 м містилася велика чашоподібна яма – жертовник із прошарками вугілля, попелу та перепаленої глини, кістки тварин, кераміка та бойова залізна сокира – символ язичницького бога перуна. Після прийняття християнства його не порубали, як інших ідолів, а під наглядом і в супроводі князівських слуг спустили до дніпра й сплавили за межі держави.

На ті часи язичництво уже віджило свій вік, оскільки це була релігія первіснообщинного ладу, воно вже не відповідало рівню соціального, політичного і культурного розвитку русі. На переговорах володимир підтвердив свою готовність прийняти християнство як державну релігію русі, а візантійські співправителі обіцяли видати за нього свою сестру анну, але не виконали своєї обіцянки, тому володимир захопив корсунь. Більшість сучасних дослідників доводять, що глумлива розправа над перуном мала скомпрометувати й принизити його недавно ще всесильного в очах київських язичників бога. Спочатку слов’яни - язичники вживали для ворожіння і рахування черти і ризи, а коли стали християнами, то почали писатилатинськими і грецькими буквами, але згодом слов’янський просвітитель кирило створив їм азбуку.

Напрвлений патріархом фотієм як місіонер до моравії вести проповіді слов’янською мовою, він розробив слов’янську абетку і, використовуючи її, переклав на слов’янську мову основні християнські книги для богослужіння.