література в західній україні до 1939 року скорочено

література в західній україні до 1939 року скорочено

Закривалися українські школи, у львівському університеті були ліквідовані українські кафедри, обмежували доступ молоді у вищі навчальні заклади та на державну службу.

У поетичних і прозових творах переважала стрілецька тематика, особливою популярністю користувалися їхні пісні (“ой видно село” левка лепкого, за рідний край” романа купчинського та інших). На засадах пошуку нових художніх обріїв створилася літературна група “логос” (1927 - 1931), яка об’єднала українських письменників християнського спрямування, що пропагували гуманістичні ідеали любові до людини.

“логівці” проводили культурницьку роботу серед населення, пропагували християнську філософію і мораль, видавали журнали “поступ” і “дзвони”, друкувалися у видавництві “добра книжка”. У мистецькому плані виразно заявили про себе об’єднання модерністів “дажбог” (богдан – ігор антонич, богдан кравців, євген пеленський) та “горно”, до якого належали василь бобинський, степан тудор, мирослава сопілка, ярослав кондра, олександр гаврилюк, які розробляли соціальну проблематику, застосовуючи модерністську поетику.

Богдан нижанківський, зенон тарнавський, брати анатоль та ярослав курдидики, василь гірний, іван чернява, василь ткачук, володимир ковальчук, роман антонович, карло мулькевич, ганнуся павенцька і богдан цісик прагнули розширити тематичний діапазон літератури, зосередили свою увагу на урбаністичній проблематиці, відтворили й опоетизували стихію вулиць, провулків, кав’ярень, магазинів львова з його неповторною атмосферою. Справжнім художнім досягненням була сюрреалістична повість “я вернусь до мого міста” богдана нижанківського та його збірки новел “вулиця”, “актор говорить”, “свято на оселі”. Особливо інтенсивно розвивалася лірика, яку представляли богдан - ігор антонич, василь бобинський, володимир гаврилюк, святослав гординський, роман купчинський, ярослав цурковський, богдан кравців, юрій косач та інші. Зокрема, викликають захоплення його витончені малюнки вулиць парижа, мерехтіння нічних вогнів реклам, проникливі образи шарля бодлера, собору паризької богоматері. Гординський прагнув за допомогою “переливів барв і динамічності ліній” відтворити неповторний світ ліричного героя, показати його з несподіваного боку.

Поєднані в одному ритмі і динамічному малюнку образи передають усю палітру барв мінливого простору, моделюють світ загадковий, допомагають проникнути в сутність життя. У річищі модернізму вона написала свої повісті “метелики на шпильках”, “б’є восьма”, “повнолітні діти”, що були помітним явищем у тогочасній прозі, а їх авторка опинилася в центрі уваги преси.

Дивує художня майстерність ірини вільде, яка застосовує прийоми імпресіонізму, вихоплює фрагмент картини світу, яскраву деталь, відтворює мінливість душевних переживань, настроїв, щоб на їх основі подати свою візію світу.

“козацька помста”, “олексій корнієнко”, “петро конашевич – сагайдачний”, “сонце заходить”, “богданко”, “полковник михайло кричевський”, “перед зривом” та інші. Одним із перших творців “табірної повісті” був олександр гаврилюк, який в автобіографічній повісті “береза” (1939) описав сумнозвісну польську тюрму – березу картузьку, в якій перебував політв’язень гаврилюк. П’єси “посол до бога”, “голгофа” григора лужицького, “самсон”, “ірод великий” дмитра николишина створені у форматі християнсько - символічного, історико - релігійного сценічного мистецтва. З одного боку, митці слова відбили біль і розчарування від втрати україною соборності, а з другого – оспівували вольову людину, спроможну на активні дії для відродження народу і держави.

З одного боку, митці слова відбили біль і розчарування від втрати україною соборності, а з другого — оспівували вольову людину, спроможну на активні дії для відродження народу і держави.

Оун організувала величезну роботу на створення упа – української повстанської армії як збройної сили народу, що вела боротьбу на два фронти – проти загарбництва гітлерівської німеччини та більшовицько - московського свавілля. По закінченні війни й перемозі в ній москва кинула великі каральні енкавеесівсько - комуністичні загони та організувала загони українських яничарів, якими чинила, може, найбільш жорстокі братовбивчі розправи.

Провід оун і упа на українських землях змушений був частинам упа із закерзоння дати команду пробитись на захід і переконати його у веденні визвольної боротьби україни.

Ця драматична епопея із різноманітністю в ній трагічних сюжетів, з героїкою поведінки і лицарських вчинків, з одержимістю духу, із вимушеною жертовністю, з красою смерті за україну оживає сьогодні із саморобних, рукописних збірок (цикльостилів) поетів, які довго залишалися незнаними.

і все ж упівська поезія найбільш співзвучна з поезією стрілецькою, і вона, безперечно, виростає звідси – з героїки визвольних подвигів січовиків і творчого досвіду поетів - воїнів. Вірші невідомих авторів названої добірки часто фіксують конкретні місця боїв, реальних людей, передають напружену атмосферу часу, революційну окриленість воїнів упа та загальнонародний настрій. У цьому ж проміжку часу, тобто в другій половині сорокових років, марко боєслав написав і пустив у світ (друкарським і недрукарським способом) п’ять поетичних збірок. Воно тоді виразно гнівне, спрямоване проти чужинських орд, що нівечать рідну землю, проти катів народу; воно й незвичайно ніжне, бо душа озивалась любов’ю до матері - україни.

Твори богдана бори, миколи вереса, олекси веретенченка, івана багряного, володимира, алли коссовської, андрія легота, ольги лубської, леоніда полтави, яра славутича, лариси мурович, ігоря калиненка, оксани киянки і ще багатьох - багатьох – становлять своєрідну сторінку в історії духовного опору тотальній нівеляції національної культури.

Допомогти учням усвідомити основні тенденції розвитку української літератури поза її межами; ознайомити із життям і творчістю поета, зацікавити ними; розвивати навички вирізнення провідних тенденцій і рис у розвитку літератури, світогляді письменника; поглиблювати вміння висловлювати власну думку; виховувати прагнення до самоосвіти, духовного збагачення засобами мистецтва. Але, як не дивно, вони зберегли своє українство, ще й збагатили літературу та мистецтво завдяки відкритості зарубіжним традиціям і новітнім модерновим процесам. У статті поет робить висновок, що «мистецтво само по собі є суспільною вартістю, а нація, очевидно, — суспільство; отже, мистецтво само по собі є також і національною вартістю. Завчав напам’ять, іноді віршував щось своє, вимислене, спонукане оповідями і підсилене враженнями від великого, неосяжного світу темного лісу і світлої місячної ночі. Хоча любив більше слухати, ніж говорити — часто загортав себе в задуму, проте товариство любив, радо спілкувався на різні теми, віддаючи перевагу студентству українського походження. Антоничу — студенту львівського університету відділення слов’янської філології з 1928 року — було нелегко зблизитися з радикальними студентами - українцями, бо декотрі, особливо дівчата, за спогадом і. Та він уперто й послідовно, з особливою жадобою пізнання вивчав українську літературну мову, українську і світову літератури, слов’янські мови, мову англійську, німецьку, іспанську… виписує незнайомі слова, синоніми, метафори, конспектує праці з історії, літератури, філософії, мистецтва, перекладає і пише вірші. На картки він записує фрази із творів українських письменників, розставляє наголоси, складає словнички болгарської, білоруської, чеської, словацької, російської та давньоруської мов, старанно поглиблює знання польської. Цей стан народження ще в напівсонній уяві — на межі сну, ще не пробудженої свідомості та навальної з’яви реальних елементів дійсності, нових образів, ритмів, звуків — антонич переживав чи не щодня. Не випадково антонич так багато, послідовно і систематично працював над поглибленням української мови, так багато часу приділяв перекладам, так переймався творчістю п. Антонич - прозаїк начебто умліває від розкошування образними порівняннями, які мовби набігають одне на одне, нарощуючи темп оповіді і водночас демонструючи марність вираження повноти настрою, відчуття митця, невтомної спраги нового слова, нового образу.

А також матеріали про життя та творчість богдана - ігоря антонича, аналіз та паспорти його програмових поезій різдво, вишні, автопортрет, зелена евангелія. Зміна прізвища коли у нього у 1909 році народився син богдан - ігор, батько, сільський священик василь кіт подумав, може, не годиться таке прізвище для дитини.

Можна собі уявити, яке враження зробила на мене ця зустріч, я надзвичайно була схвильована… не могла я погодитись, щоб цей антонич, наше божище, був аж таким звичайним. Незважаючи на велику поетичну творчість і важкий процес засвоєння літературної мови, поет все - таки знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику.

Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; публікував сатиричні фейлетони та пародії, в яких виявив гостру дотепність. Не тільки читачі, а й письменники були збентежені таким відвертим зізнанням, яке йшло врозріз із традиційним уявленням про роль і місце національного митця в культурі бездержавної нації, власне україни.

Богдана - ігоря антонича складно віднести до якоїсь течії, оскільки його творчість характеризується винятковою вишуканістю й неоднозначністю, де національне злите зі світовим, міфологія з реальністю, раціональне з ірраціональним. Сани (український символ - аналог ясел, де народився христос); лемки (символ - аналог волхвів); золотий горіх (символ - аналог дитинчати христа, нового життя); місяць (символ батьківщини). Де вечори з євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, як за шевченка, знову поять пісню хмелем. Антонич був хрущем, жив на вишнях; вечори з євангелії; небо сонцем привалило білі села; вишні поять пісню хмелем; батьківщина вишні й соловейка; цвітуть вишні кучеряво й п’янко; риторичні звертання. Богдана - ігоря антонича; розкрити особливості поетичного таланту митця; навчити учнів бачити й відчувати красу навколишнього світу, розвивати мовлення, навички виразного читання; виховувати високу культуру почуттів. Найбільшим був табір письменників ліберальної орієнтації, до якого можна віднести петра карманського, юру шкрумеляка, богдана - ігоря антонича, осипа турянського, ірину вільде, бог­дана лепкого, наталену королеву, андрія чайковського, катрю гриневичеву та ін. (великий талант митця обов’язково зреалізує свої можливості й проб’ється через пере­пони на дорогу передових думок часу) постать антонича, нехтувана за радянських часів, набуває все більшого значення в умовах української державності й свободи.

Його метафори ведуть до усвідомлення духовного, вищого й незбагнен­ного начала в людині, а саме осмислене буття він малює як про­буджену таємним провидінням волю до творчості. Його поезія є незаперечним свідченням того, що великий талант обов’язково зреалізує свої можливості за короткий час і проб’ється крізь перепони провінційного мислення на дорогу передових думок свого часу, дорогу, яка поєднує національного художника із мистецтвом світовим і в той же час із найглибшими й найродючішими пластами рідної землі й рідної культури.

— майбутній поет народився на лемківщині, у селі новиці горлицького повіту, у сім’ї священика василя кота; батько змінив прізвище незадовго перед народженням єди­ного сина. Як відомо, поет народився на лемківщині — у самобут­ньому, незвичайному краї, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву.

Язичництво поета не тільки зумовлене суб’єктивними уподо­баннями митця, а й прагненням висвітлити свій ідеал, свій духо­вний вимір, намалювати ситуацію, схожу на первісну, справжню, освітивши її своїми думками й почуттями.

В основі антониче - вого світовідчуття лежить та картина світобудови, у якій є місце й еллінському відчуттю буття як гармонії, і первісне, язичницьке бачення світу, і духовно - активне його освоєння, невіддільне від розумного проникнення в його таємниці. Відображення в літературному творі давніх міфологічних уявлень часто опо­середковане через трансформовані форми поетичного переосмис­лення, зокрема через символ. Справа, здається, у тому, що рослина має недосяжну вірність місцеві народження, дитячу безвідповідаль­ність за своє життя, мінливу зовнішність і вищий смак у ство­ренні своєї індивідуальності. У рослин немає звірячої брутальності й хитрості при відстоюванні своїх прав на життя, зате вони мають мовчазну терпеливість і загадкову витривалість у лютих не спри­ятливих для життя місцинах. Та найважливіше — це їхня краса, така відмінна від краси людини як тваринної істоти, і божевільна щедрота та безкорисливість, ніби розрахована на людський пожи­ток, на допомогу людині. Виховані на сприйнятті класичного вірша описового характеру з обов’язковими формальними атрибутами (строфа, рима, розмір тощо), на народницькому його тлумаченні як естетизованої ілюстрації певної ідеї, як виконавця виховної чи пізнавальної ролі за рахунок художньої, вони не могли сприй­няти антоничевої лірики.

Те, що достеменне мистецтво живе передовсім за законами краси, що воно витворює нову естетичну дійсність, рівновелику будь - якій іншій, для них не було визна­чальним. Поет, хоч як це звучало парадоксально, виявився прихильником літе­ратурної традиції, але забутої, занедбаної, вилученої зі свідомості не лише широкого читацького загалу, а й митців.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

контрольна робота займенник тести 6 клас з відповідями

набір букв українського алфавіту

контрольні роботи з української мови 9 клас з відповідями