історія україни 2 світова війна

історія україни 2 світова війна

Жорстка експлуатація населення та економічне пограбування (вивіз сировини, продовольства, матеріальних цінностей); тотальний терор, масове знищення місцевого цивільного населення та військовополонених; примусове вивезення на господарські роботи до німеччини місцевого працездатного населення. З’ясувати, що потрібно ідентифікувати (саме джерело, описану в ньому подію чи явище, персонаж тощо); у тексті джерела виділити маркери – ключові слова, словосполучення, речення тощо, які дають змогу впізнати предмет ідентифікації; проаналізувати їх, узагальнити й вибрати варіант відповіді, переконавшись, що він не суперечить виділеним маркерам. Завдання спрямоване на перевірку сформованості вміння визначати історичну постать на основі опрацювання уривка з історичного джерела (отримати інформацію з джерела, застосувати набуті знання у зв’язку зі змістом джерела). З’ясовуємо, що потрібно ідентифікувати (саме джерело, описану в ньому подію чи явище, персонаж тощо); у тексті джерела виділяємо ключові слова - маркери (словосполучення), що дозволять упізнати предмет ідентифікації; аналізуємо їх, узагальнюємо й обираємо запропонований варіант відповіді, переконавшись, що він не суперечить обраним ключовим словам. Завдання спрямоване на перевірку сформованості вміння визначати історичні події, явища, процеси на основі опрацювання уривку з історичного джерела (отримати інформацію з джерела, застосувати набуті знання у зв’язку зі змістом джерела). З’ясовуємо, що потрібно ідентифікувати (саме джерело, описану в ньому подію чи явище, персонаж тощо); у тексті джерела виділяємо ключові слова чи словосполучення (так звані маркери), що дозволять упізнати предмет ідентифікації; аналізуємо їх, узагальнюємо й обираємо запропонований варіант відповіді, переконавшись, що він не суперечить обраним ключовим словам. Вона зародилася з перших днів радянсько - німецької війни, але в силу різних причин спочатку була малочисельною і серйозно не впливала на перебіг бойових дій. Завдання спрямоване на перевірку сформованості картографічних умінь (локалізувати історико - географічні об’єкти та історичні факти на карті), уміння отримувати інформацію з карти та застосовувати набуті знання у зв’язку з її змістом. На карті різними відтінками сірого, штрихуваннями та цифрами у відповідності з легендою карти позначені території окупаційних зон, які були утворені німецькими окупантами в 1941 р. Отже, на передньому плані зображено вояка, який, стоячи на прапорі із зображенням серпа та молота, однією рукою тримає зброю, іншою – прапор із зображенням тризуба та написом «воля народам – воля людині. Завдання передбачає опрацювання уривка з історичного джерела, демонстрацію вміння отримувати інформацію з джерела та застосовувати набуті знання у зв’язку з його змістом. З’ясовуємо, що потрібно ідентифікувати (саме джерело, описану в ньому подію чи явище, персонаж тощо); у тексті джерела виділяємо ключові слова - маркери, словосполучення, що дозволять упізнати предмет ідентифікації; аналізуємо їх, узагальнюємо й обираємо запропонований варіант відповіді, переконавшись, що він не суперечить обраним ключовим словам. Таким чином, запропонований у завданні варіант – бессарабія – є неправильною відповіддю, оскільки в уривку йдеться про географічно значно ширший регіон. Правильність міркувань підтверджуються й тим, що ані північна буковина, ані марморощина географічно не належать до межиріччя дністра й південного бугу.

Північна буковина охоплює буковинське прикарпаття та хотинську височину між середньою течією дністра та витоками сучави у долинах верхньої течії прута та серету.

Завдання спрямоване на перевірку сформованості картографічних умінь (локалізувати історико - географічні об’єкти й історичні факти на карті), уміння отримувати інформацію з карти та застосовувати набуті знання у зв’язку з її змістом. Завдання скеровано на оцінювання сформованості знань про національно - визвольну боротьбу українського народу проти окупантів у роки другої світової війни.

Таку боротьбу вели структури організації українських націоналістів (оун) й української повстанської армії (упа), а також підпільні радянські організації та партизанські загони, з’єднання. 4 унаслідок неканонічного собору у львові в березні 1946 (тобто після другої світової війни) українську греко - католицьку церкву (угкц) ліквідовано на території срср. В срср зі зміцнення вливу центральної влади в національних республіках через поступки у вживанні національних мов у царинах освіти, культури, державного управління. Проте визначення поняття чи терміна передбачає перевірку вмінь аналізу історичних джерел (отримати інформацію з джерела, застосувати набуті знання у зв’язку зі змістом джерела). З’ясовуємо, що потрібно ідентифікувати (саме джерело, описану в ньому подію чи явище, персонаж тощо); у тексті джерела виділяємо ключові слова чи словосполучення (так звані маркери), що дозволять упізнати предмет ідентифікації; аналізуємо їх, узагальнюємо та обираємо запропонований варіант відповіді, переконавшись, що він не суперечить обраним ключовим словам. З’ясовуємо, що потрібно ідентифікувати (саме джерело, описану в ньому подію чи явище, персонаж тощо); у тексті джерела виділяємо ключові слова - маркери (словосполучення), що дозволять упізнати предмет ідентифікації; аналізуємо їх, узагальнюємо та обираємо запропонований варіант відповіді, переконавшись, що він не суперечить обраним ключовим словам. Німецьким військам вдалось оточити в районі брянська і західніше вязьми та розгромити основні сили західного фронту радянських військ (у полон потрапило 663 тис. З’ясовуємо, що потрібно ідентифікувати (саме джерело, описану в ньому подію чи явище, персонаж тощо); у тексті джерела виділяємо ключові слова або словосполучення (так звані маркери), що дозволять упізнати предмет ідентифікації; аналізуємо їх, узагальнюємо та обираємо запропонований варіант відповіді, переконавшись, що він не суперечить обраним ключовим словам. ) завдання передбачає перевірку знань фактів біографії історичних постатей та сформованості уміння розпізнавати за портретними рисами історичні постаті, передбачені програмою зно. ) у пропонованому завданні подано світлини романа шухевича (тараас чупринки), керівника української повстанської армії, та сидора ковпака, командувача радянських партизанських загонів, який у 1943 р. Отже, перед нами дві світлини, на одній з яких – військовий діяч в українській формі (зображення тризуба), а на другій – діяч також у військовій формі. План передбачав швидкоплинну військову кампанію з повним розгромом червоної армії у прикордонних боях і захопленням європейської частини срср по лінії волга – архангельськ. Партизанський рейд – пересування і бойові дії партизанських формувань у тилу противника з метою активізації народного опору в нових районах, нанесення ударів по великих транспортних вузлах і військово - промислових об’єктах, підняття морального стану жителів окупованих територій, надання допомоги народам сусідніх країн у їхній боротьбі із супротивником. Похідні групи відіграли провідну роль у проголошенні акта відновлення української держави (30 червня 1941 року), створенні мережі націоналістичного підпілля. Плацдарм – ділянка місцевості, захоплена військами під час наступального форсування водної перешкоди на протилежному його березі або утримувана частинами, що відступають, а також район морського узбережжя, захоплений і утримуваний передовими підрозділами й частинами в морській десантній операції. Евакуація – процес виведення населення і життєво важливих ресурсів із території, яка перебуває під загрозою воєнної окупації під час війни, збройного конфлікту чи стихійного лиха. За останні десятиліття вийшла великакількість наукових досліджень, в яких головним напрямом нових концепцій постає збільшення уваги долюдини, окремих соціальних груп, суспільства в цілому в умовах конфліктів і криз. Наслідки війни на десятки років визначилискладні і суперечливі політичні, економічні і соціальні процеси в українському суспільстві, позначилися наморально - психологічних якостях повоєнних поколінь людей. Пам’ять про війну – духовно - історичне надбаннянашого народу, яке закладає основи його самодостатності й самобутності й органічно інтегрує його взагальноцивілізаційний потік. Наслідки війни на десятки років визначили складні і суперечливі політичні, економічні і соціальні процеси в українському суспільстві, позначилися на морально - психологічних якостях повоєнних поколінь людей. Пам’ять про війну - духовно - історичне надбання нашого народу, яке закладає основи його самодостатності й самобутності й органічно інтегрує його в загальноцивілізаційний потік. Несмотря на попытки историков объективно представить события предыстории и истории войны, открытие новых архивов и желание избавиться от идеологических стереотипов вызывают потребность лишний раз исследовать роль украины в событиях второй мировой войны, чтобы сделать невозможным их повторение.

За последние десятилетия вышло большое количество научных исследований, в которых главным направлением новых концепций является увеличение внимания к человеку, отдельным социальным группам, обществу в целом в условиях конфликтов и кризисов. Последствия войны на десятки лет определили сложные и противоречивые политические, экономические и социальные процессы в украинском обществе, сказались на морально - психологических качествах послевоенных поколений людей. Память о войне - духовно - историческое достояние нашего народа, которое закладывает основы его самодостаточности и самобытности и органично интегрирует его в общецивилизационный поток. Для молодежи украины важно присоединиться к европейскому восприятию войны как трагедии, понимать ответственность за память о прошлом, потому что это шанс на будущее.

Разом з тим нинішній конфлікт на сході нашої країни певним чином допоможе нам, українцям, зрозуміти об єктивну картину тієї великої війни та роль українців у ній. Основна ідея західних дослідників українського походження полягає у підвищенні ролі оун - упа, поданні їх як борців за незалежність української держави, що спрямовували свою енергію як проти нацистського панування, так і проти радянського режиму.

За останні десятиліття вийшла велика кількість наукових досліджень, в яких головним напрямом нових концепцій постає збільшення уваги до людини, окремих соціальних груп, суспільства в цілому в умовах конфліктів і криз. У цілому, дослідження мають одну спільну рису - головним предметом історії стає не подія минулого, а пам ять про нього, той образ, що запам’ятався його учасникам, транслювався і реконструювався в наступних поколіннях. Але ні цілі, ні взаємодія дослідників, не усунули істотних національних особливостей сучасних досліджень, серйозних розбіжностей і полеміки з важливих проблем. Національні особливості у сучасних концепціях другої світової війни обумовлені різною роллю держав у війні, розходженнями суспільно - політичного розвитку країн, їх неоднаковим станом у сучасному світі. Після капітуляції німеччини японія мала у своєму розпорядженні значні сухопутні сили (близько 4 млн осіб) і зберегла під своїм контролем більшість загарбаних територій. У ході успішного проведення маньчжурської, південно - сахалінської і курильської десантної операцій радянські війська звільнили північно - східний китай, північну корею, південну частину острова сахалін і курильські острови.

Чимало істориків вважають, що атомні бомбардування хіросіми (6 серпня) і нагасакі (9 серпня), жертвами яких стали сотні тисяч мирних японців, були не виправдані і викликані не воєнною необхідністю, а скоріше демонстрацією сили американців. Призвела до припинення агресивного зовнішньополітичного курсу японії, який протягом кількох десятиліть спирався на економічний розвиток і експансію японського капіталу, на самурайський дух минулого. Була здійснена серія демократичних реформ, включаючи відродження партій, скликання парламенту та прийняття нової конституції, що залишала за імператором дуже обмежені права і відсікала можливість відродження японського мілітаризму в майбутньому.

У поєднанні з напрацьованими за період реформ навичками капіталістичного розвитку нові заходи виявилися потужним імпульсом, який сприяв швидкому економічному відродженню японії і її подальшому розвитку.

Отже, саме розгром японії у війні, її окупація американцями і пов’язані з цим радикальні перетворення в її структурі остаточно сприяли розвитку цієї країни.

Але, паралельно із демократизацією за європейсько - американським зразком, японія не відмовилася від власних фундаментальних традицій, що теж зіграло свою позитивну роль в її успіхах. Попри те, що у 1940 році франція потерпіла поразку і була окупована, французи продовжували героїчну анти - нацистську боротьбу, зокрема, на чолі із шарлем де голем. Українські землі першими (у складі польщі) опинилися у вирі другої світової війни, а далі стали постачальником людських та матеріальних ресурсів для ведення військових кампаній. На десятки років визначили складні і суперечливі політичні, економічні і соціальні процеси в українському суспільстві, позначилися на морально - психологічних якостях повоєнних поколінь людей. Репатріація; юридична реабілітація безпідставно репресованих тоталітарними режимами; перепоховання загиблих; возз’єднання родин; пошук тих, хто пропав без вісти або місце поховань яких невідоме.

Цивілізоване ставлення до всіх, хто загинув під час війни, особливо до військовослужбовців різних країн, проявляється, зокрема, у повазі до могил воїнів, що воювали у складі ворожих армій. Але прорахунки й упущення сталіна, державного і партійного керівництва, командування червоної армії були такими серйозними, що їх не могли компенсувати ні героїзм військових, ні термінові заходи, що вживалися урядом країни для її оборони.

Для наших народів це була війна проти агресора, по захисту своєї вітчизни, де вирішувалось питання життя і смерті, тому для нас війна була справедливою, визвольною. Необхідно було відстояти свободу і незалежність своєї країни, вигнати загарбників з тимчасово окупованих територій, ліквідувати наслідки окупації, допомогти народам європи у їх боротьбі проти фашизму за свободу і демократію, сприяти створенню у світі таких умов і міжнародних організацій, які б забезпечили можливість недопущення нової світової війни.

Та у директиві цк вкп(б) та раднаркому срср партійним і радянським органам прифронтових областей від 29 червня 1941 p а також у зверненні президії верховної ради, раднаркому урср та цк кп(б)у від 6 липня 1941 р. Перевести все господарство на воєнні рейки, всебічно зміцнити збройні сили, організувати евакуацію, розгорнути партизанський рух на завойованих ворогом територіях, перебудувати ідейно - політичну роботу.

Для виконання цих завдань потрібно було перебудувати весь державний механізм на воєнний лад, що деякою мірою спрощувалось створеною ще до війни адміністративно - командною системою управління радянської держави.

Це був особливий правовий режим, що передбачав розширення повноважень військових властей, а також кола справ, підсудних воєнним трибуналам, застосування надзвичайних заходів щодо охорони громадського порядку, державної безпеки і зміцнення обороноздатності. Його рішення і розпорядження були зобов язані безумовно виконувати всі громадяни, радянські, військові і господарські органи, партійні та громадські організації. Члени дко поєднували керівні посади у партійних і радянських органах, що призвело до подальшого посилення зрощення партійного та державного апарату на всіх рівнях. Згодом було прийняте рішення про утворення міських комітетів оборони у луганську, сімферополі, севастополі та керчі, але розгорнути роботу зміг тільки севастопольський міський комітет оборони.

Завдання воєнного часу викликали необхідність внесення структурних змін і в систему радянських конституційних органів влади та управління, перебудову їх діяльності. Тому і без того формальна сесійна робота на початку війни була майже припинена, продовжували свою діяльність тільки президії верховних рад срср та урср. Надзвичайні обставини першого етапу війни призвели до ще більшої централізації керівництва всіма службами державної безпеки і охорони громадського порядку.

З початку війни структура міліції не зазнала особливих змін, змінилась сама організація роботи, з явились нові напрямки діяльності, наприклад боротьба з організованим бандитизмом, дезертирами, вилучення зброї у населення. У колах української політичної еміграції до початку великої вітчизняної війни переважала необгрунтована думка, що у воєнному зіткненні двох держав може з явитися перспектива відновлення української народної республіки або української держави часів гетьмана п. Мельником напередодні війни створила товариство українських вояків, плануючи зайнятися організацією української армії, а також направила певну кількість перекладачів на службу у німецькі частини.

Цілі нацистського керівництва перебували у повному протиріччі з прагненнями українських націоналістів — скористатися війною між німеччиною і срср і домогтися створення незалежної української держави.

2 липня інформація про події у львові дійшла до берліна, реакція якого була вкрай негативною, і вже наступного дня надійшов наказ посадити під домашній арешт деяких українських діячів, зокрема с. Скоропадського, провід мельниківського оун не пішли на ризик конфлікту з нацистами, розраховуючи на можливість вирішення українського питання після переможного завершення війни між німеччиною і срср. Не визнавши акт проголошення української держави у львові, нацистське керівництво відверто продемонструвало своє негативне ставлення до ідеї української державності. Шептицького надсилати депеші, меморандуми до нацистського керівництва завершились примусовим підписанням документа про самоліквідацію української національної ради.

Наказами та розпорядженнями стосовно повноважень репресивних органів на окупованих територіях їм надавалось право фізичного знищення терористів, опозиціонерів, елементів, ворожих рейху, особливо комісарів та комуністів, партизанів, саботажників, євреїв, а також масштабні заходи проти цілих місцевостей. На окупованій території з розрізненої боротьби з загарбниками оточених підрозділів червоної армії, наспіх сформованих партизанських загонів, організацій радянського підпілля та інших патріотичних формувань почав поступово оформлятися антинацистський фронт боротьби.

Опубліковано звернення президії верховної ради, раднаркому та цк кп(б)у до українського народу, в якому сформульовані основні завдання трудящих республіки по організації всенародної боротьби з агресором, у тому числі і на тимчасово окупованій території. Перебудувати свою організацію, перевести основну частину кадрів на нелегальне становище і нелегальні форми роботи; у відкритий конфлікт з окупаційною владою не вступати; готувати кадри для майбутньої боротьби.

У інформаціях окупаційних властей починають висвітлюватись події, пов язані з активізацією діяльності українського націоналістичного руху опору, основними течіями якого стали українська повстанська армія (поліська січ), бандерівські організації, радикальні елементи мельниківської оун. Вона спрямовувалась головним чином проти радянського руху опору, а згодом оун - упа розгорнула активну партизансько - підпільну війну у тилу радянських військ проти відновлюваних партійних і радянських органів. Значна кількість депутатів місцевих ряд, службовців державного апарату перебували в лавах червоної армії, багато їх загинуло на фронтах та окупованій території. Тому на підставі указів президії верховної ради урср про відкладення виборів до ради депутатів трудящих повноваження депутатів, обраних у 1939—1940 pp було продовжено до кінця війни.

Опір окремих підрозділів упа закінчився їх розпорошенням та зміною загальної військової тактики боротьби, переходом на диверсійно - терористичну боротьбу невеликих підрозділів, глибоку конспірацію. На місцях продовжував діяти підпільний апарат оун - упа, який в результаті дій радянського державного апарату, військ нквс, нквд наприкінці війни зазнав великих людських втрат. Створення угвр та спроби розбудови його центральних і місцевих органів як органів державної влади в результаті дій радянського державно - правового механізму так і не набули державотворчих форм. Німецьке командування в пошуках нових союзників, а особливо додаткових людських ресурсів на фронті, взяло курс на утворення на основі українського національного комітету (краківського) так званого загальноукраїнського політичного центру.

Так був створений маріонетковий уряд, голова якого — водночас й головнокомандуючий української армії одним з перших своїх наказів змінив назву дивізії сс галичина на перша українська дивізія, що так і не було сприйнято гітлерівським командуванням. З падінням третього рейху припинив своє існування і український національний комітет, а решта військових формувань здалася англо - американським військам і були інтерновані в ріміні (італія). Вітчизняною — тому, що кожний громадянин захищав в першу чергу природне право людини жити і працювати на своїй землі, захищав своє особисте право, сім ю, народ, націю. Український народ, відстоюючи це право, зазнав величезних втрат у збройній боротьбі на фронтах, в русі опору, під час масової загибелі мирного населення. Були визнані й залучені до справи оборони країни і руху опору також церква, різні комітети, фонди, народні ініціативи, патріотично настроєне зарубіжжя. Боротьба із зовнішнім агресором в україні загострювалась боротьбою між прибічниками радянської влади і української незалежної держави, ідеологами якої виступали українські націоналісти.

Спроби створення української державності на засадах націоналізму та ілюзорні намагання націоналістів заручитися підтримкою з боку нацистської німеччини викликали неприйняття такої політичної акції. Важливі політичні підсумки великої вітчизняної війни для українського народу — міжнародне визнання урср як фундатора оон, возз єднання всіх українських етнічних земель у складі єдиної держави, що стало можливим завдяки внеску у перемогу всіх тих, хто реально боровся з фашизмом, незалежно від кольору їх прапорів. Опинившись між нацистським і радянським режимами, позбавлені власної держави, котра захищала б їхні інтереси, українці виявилися, як ніхто інший, беззахисними перед спустошеннями війни й нещадною політикою тоталітарних держав, що її вели.

Мюнхенський пакт, західні держави на чолі з англією вдалися до спроби умиротворення гітлера, дозволивши йому розчленувати чехословаччину (й закарпаття). Гітлер, що не приховував ненависті до радянської системи та своїх територіальних претензій на сході, хотів, перш ніж напасти на своїх противників на заході, нейтралізувати радянський союз. Кваплячись оволодіти своєю частиною гинучої польської держави, 17 вересня радянські війська вступили у східну польщу і зайняли майже всі землі, населені українцями та білорусами.

Підтримували радянську владу насамперед місцеві комуністи, що вийшли з підпілля й тепер стали в особливій пригоді новому режимові, допомагаючи викривати українських націоналістів. Оскільки серед цих комуністів, а також серед чиновників, прибулих із радянського союзу, було багато євреїв, то серед західних українців, як і серед поляків, почали зростати антисемітські настрої. Але незабаром у радянському режимі розчарувалося й багато місцевих комуністів, особливо коли деяких із них за наказом сталіна було заарештовано й страчено за підозрою в троцькізмі. Спочатку багатьом представникам інтелігенції імпонувало те„ що вони отримали роботу в радянських освітніх та культурних установах, але вони швидко зрозуміли, що стали всього - на - всього жорстко контрольованими функціонерами режиму, і що в разі порушення вказівок їм загрожує арешт і депортація. Усвідомлюючи прив язаність західних українців до своєї церкви, новий режим спочатку з обережністю трактував греко - католицьку церкву, впроваджуючи відносно незначніі обмеження її діяльності. Перша хвиля депортованих складалася з провідних польських, українських та єврейських політичних діячів, промисловців, землевласників, торгівців, чиновників, юристів, відставних офіцерів та священиків. Наслідком цієї катастрофи стало різке падіння політичного капіталу панівної колись польської нації, яка, втративши підтримку свого уряду, раптом із гноблячої перетворилася на гноблену.

Оточені поляками та ізольовані від центрів української діяльності, мешканці цих регіонів були найвідсталішими серед усіх українців в економічному, культурному й політичному відношенні. Деякі з них розселилися серед своїх земляків, інші стікалися до кракова, цього центру діяльності українських біженців, що був неподалік, активізуючи українські громади у лемківському та холмському регіонах генерального губернаторства, як тепер називалася ця частина окупованої німцями польщі. Хоч теоретично вся влада зосереджувалася у руках франка, який діяв за вказівками гітлера, на практиці ж гестапо (нацистська політична поліція) в управлінні регіоном часто виявлялося таким же впливовим, як і сам франк. Незабаром після приходу німців для задоволення основних економічних та освітніх потреб українського населення генерального губернаторства виникли десятки комітетів самодопомоги, до складу яких уходили переважно члени чи прихильники оун, що втекли з галичини.

З мовчазної згоди франка ці комітети утворили в кракові координаційний орган під назвою український центральний комітет, обравши його головою відомого географа володимира кубійовича. Уцк являв собою український заклад соціального забезпечення, обов язки якого полягали в нагляді за хворими, літніми людьми, безпритульними дітьми, в організації громадської служби охорони здоров я, освіти, у допомозі військовополоненим та в представництві інтересів українських робітників, котрі виряджалися до німеччини.

Під вправним керівництвом кубійовича близько 800 службовців уцк незабаром організували за допомогою втікачів з галичини українські школи, кооперативи й молодіжні групи майже в усіх місцевостях, де проживали більш - менш значні маси українців. Діяльність комітету не лише допомогла українцям компенсувати ті втрати, яких вони зазнали за років польського гноблення, а й часто полегшувала тяжкі випробування війни та німецької окупації. Протягом усієї війни це була єдина організація, що могла, хоч і дуже обмеженою мірою, боронити соціально - економічні інтереси українців у генеральному губернаторстві. Угорська армія захопила карпатську україну й повалила її уряд, закарпаття ввійшло до складу угорщини й протягом усієї війни залишалося однією з її частин. Сповнений рішучості викорінити на закарпатті наростаючий український рух, угорський уряд, однак, не був готовий до проведення повної мадяризації (хоч неухильно посилював свої культурні впливи, особливо у школі). Натомість він обрав перехідний, або русинофільський, варіант, виходячи з твердження про те, що місцеве населення нібито являє собою окремий русинський народ, який протягом століть мав органічні зв язки з мадярами.

Українські інтегральні націоналісти з ентузіазмом вітали напад німців на срср, розглядаючи його як багатообіцяючу можливість встановлення незалежної української держави.

Абвер (військова розвідка) на чолі з адміралом вільгельмом канарісом, що мав тривалі зв язки з оун, виступав за співпрацю з нею, але нацистський партійний апарат на чолі з мартіном борманом із презирством відмовлявся розглядати її як серйозний політичний чинник. Конкуренція за те, щоб дістати підтримку німців, розпалила суперництво двох фракцій, кожна з яких прагнула утвердитися єдиним представником українського народу.

Німці планували використати їх у диверсійних цілях, але оун - б сподівалася, що вони стануть серцевиною майбутньої української армії, а також засобом поширення впливу фракції бандери.

Йдучи на вкрай ричикову гру, оун - б розраховувала, що німецьке військове командування скоріше погодиться з цим фактом як із доконаним, ніж піде на конфронтацію з українцями з самого початку вторгнення. Оун - б не лише обійшла німців, а й спробувала (і спочатку не без певного успіху) переконати спантеличене українське населення, що дії бандерівців опираються на підтримку берліна. Шляхом різних маніпуляцій вона добилася від старого, прикованого до ліжка митрополита шептицького заяви про підтримку проголошення української державності. Хоч оун - б й не дуже помилилася, передбачаючи нерішучу реакцію німецького військового командування, проте вона цілком прорахувалася щодо реакції нацистського політичного керівництва. Хоч кампанія мобілізації радянських українців для справи інтегрального націоналізму дала численні зразки відваги та винахідливості молодих членів похідних груп, вона також виявила деякі потворні сторони боротьби двох фракцій оун. Оскільки німецькі воєнні власті відносно людяно ставились до населення у перші місяці окупації, багато українців спонтанно влаштовували місцеве самоврядування. Сподіваючись, що німці ліквідують ненависні колгоспи й перерозподілять землю між індивідуальними власниками, селяни збирали врожай у надзвичайно тяжких умовах. Стали з являтися священики, котрі якимось чином пережили зо - ті роки, й проводити церковні відправи, масові хрещення дітей і молодшого покоління дорослих. інша ж відродила деякі традиції уапц (української автокефальної православної церкви) 20 - х років, виступаючи за незалежність українського православ я й залучаючи до свого лона національне свідомих українців. Словом, у міру розвалу радянської влади відбувалося стихійне зростання громадської, культурної та господарської діяльності українців, яких живили надії на те, що німці от - от мають встановити українську державу.

Згодом нацистські власті стратили українського мера києва володимира багазія й вигнали з органів управління, поліції та преси національне свідомих українців. Як і в інших частинах окупованої європи, незабаром після приходу німців на україні виник підпільний рух, що був головним чином реакцією на політику нацистів. Оун - б вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярній українській армії, котра, як вважалося, знадобиться, коли закінчиться нацистсько - радянська війна. По - перше, з посиленням німецьких репресій проти місцевого населення селяни вимагали, щоб оун ужила заходів для їхнього захисту, й, по - друге, коли наприкінці 1942 р. Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі оун - б упа швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопила контроль над значними частинами волині, полісся, а згодом і галичини.

Характерно, що платформа нової організації відобразила зміни у поглядах інтегральних націоналістів, спричинені війною та контактами з радянською україною. Наголошуючи на своїй підтримці антинацистських та антирадянських сил, угвр водночас запропонувала ряд важливих доповнень до доктрини інтегрального націоналізму.

Вона закликала до більшої терпимості щодо ідеологій, відмінних від інтегрального націоналізму, відкидала расову та етнічну винятковість і звертала значно більшу увагу на соціально - економічні питання, що серед радянських українців викликали величезний інтерес. Упа не лише виступила проти нацистів і більшовиків, а й ув язалась в надзвичайно жорстокий конфлікт із поляками на мішаних україно - польських землях волині, полісся та холмщини.

Безвідносно до того, як мала закінчитися війна, українські інтегральні націоналісти були сповнені рішучості вигнати поляків (багато з яких були поселенцями міжвоєнного періоду) з територій, де українці становили більшість. Результатом цього стала кривава боротьба (яку часто підігрівали німці та провокували радянські партизани) між українськими і польськими силами за територію та за зведення давніх рахунків. Так чи інакше очевидно, що як українські, так і польські збройні загони брали участь у поголовній бойні, котра стала кривавим апогеєм ненависті між двома народами, яка поглиблювалася від покоління до покоління. Тим часом срср користувався своїми величезними людськими ресурсами, результатами вдосконалення військового виробництва та масовими поставками бойової техніки із союзних держав. Проте радянські джерела стверджують, що чисельна перевага була менш ніж двократною і що своїм успіхом контрнаступ завдячує скоріше звитязі та вмінню воїнів, ніж їхній переважаючій кількості. Вона проводилася з метою залучення радянських громадян на окупованих територіях до опору німцям та для зображення сталінського режиму в новому світлі; мовляв, після війни він буде більш стерпним. Найбільша увага приділялася російському націоналізмові, без перестанку експлуатувалися теми славних перемог російської імперії, її боротьби у минулому проти іноземних загарбників, її великих героїв. Зокрема, міністром закордонних справ став драматург олександр корнійчук, а осипаного державними почестями партизанського командира ковпака призначили міністром оборони.

Оскільки західна україна перебувала під радянською владою лише короткий період часу, повернення червоної армії мало тут інші наслідки, ніж на радянізованому сході. Найбільш національне свідому верству населення складала інтелігенція, тому радянські власті робили активні спроби протиставити їй селянство та робітників. Прихід у західну україну червоної армії поставив перед проводом упа складне питання про доцільність продовження боротьби з переважаючими силами сталіна. Проте коли стало ясно, що переможцем у війні на сході вийде срср, оун очікувала, що розбиті німці увійдуть в союз із західними державами, щоб запобігти радянській експансії. Для ліквідації упа радянські війська організували блокаду величезних партизанських територій, засилали агентів для проникнення у підрозділи упа та вбивства їхніх командирів, створювали спеціальні винищувальні батальйони.