екологія в сучасному світі

екологія в сучасному світі

Сучасну екологію можна окреслити терміном мегалогія, тобто велика наука, основу якої складають хімічні, біологічні, фізичні, математичні та гуманітарні науки - право, педагогіка, філософія, політологія, соціологія, культура. Ауто - сам), який вивчає механізми самопристосування - адаптації окремого організму, виду, в тому числі і людини, до чинників навколишнього середовища. Син - разом, з), який вивчає життєдіяльність угрупувань різноманітних видів організмів, їх асоціацій, взаємодій рослин, тварин, мікроорганізмів між собою та з оточуючим їх середовищем. Астробіологи, астроекологи вивчають можливості існування позаземного життя, його розвиток на інших космічних тілах, передусім сонячної системи, космічні фактори, що впливають на життєві процеси і передусім на земну біосферу - електричні, магнітні, електромагнітні, гравітаційні радіоактивні випромінювання. Важливе значення в налагодженні взаємовідносин між суспільством і природою мають екологічний менеджмент та аудит, внутрішньодержавна і міждержавна або глобальна екологічна політика, основи якої проголошені в декларації про незалежність україни.

Одні значну увагу приділяють гуманітарним, культурним і загально - філософським аспектам, інші - соціальним, біоекологічним, або еколого - економічним, техніко - технологічним сторонам. Для подолання загальносвітової екологічної кризи потрібні нові відношення як окремої людини, так і всього світового суспільства, незалежно від рівня розвитку будь - якої держави, народу, з природою. Вернадського про роль індивідуального розуму людини, колективного або суспільного у подальшому існуванні людства, в складних його стосунках з природою. А в кожній билинці, крихітці життя містяться великі таємниці, несучи і певний економічний зиск і можливо наш порятунок, про що ми поки і не здогадуємося. У своїх взаємозв язках вони утворюють категоріальні структури, котрі дають змогу осмислити самоорганізацію та розвиток світу живого, водночас постаючи проявом більш загальних форм буття природи.

На становлення норм і ідеалів екологічного знання вплинула культурно - філософська концепція гармонії - гармонійності світу, природи, гармонії між людиною і природою, що зародилася ще в античності. Саме гармонійність увійшла в екологію як уявлення про ідеал екологічного, а саме про таке відношення живої системи (людини) і довкілля, коли вони максимально пристосовані одне до одного. Серед них методологи сучасної екології називають принципи дискретності, функціонального зв язку, цілісності, еволюції, природного добору, системності, популяціонізму та ін. Під екологією ми розуміємо загальну науку про взаємини організму і навколишнього світу, до якого ми зараховуємо всі умови його існування в широкому розумінні. Загальна тенденція розвитку екології подібно до інших природничих наук виявлялася у визначенні специфіки об єкта та його складному структуруванні, в якому реалізуавався принцип ієрархічності структур біоти й екологічних чинників. Орієнтація на вивчення внутрішньої структури ценозів і пошук їх інваріантних компонентів реалізувалася як у просторовому аспекті (типологія біоти земної кулі, а також головних її репрезентантів - степів, лісів, пустель), так і в ієрархічному (пізнання підпорядкованості між угрупуваннями всередині екосистем). Вплив еволюційної парадигми проявився в пошуках історичних підвалин екологічних об єктів та їх взаємозв язків, що перетворило екологію на еволюційну науку.

Це наука про природничу історію, область застосування якої надзвичайно велика - від питань патогенезу клітин та органів, еволюції та адаптації до проблем соціології (теорія народонаселення тощо). інакше кажучи, з одного боку, виявилася тенденція зняття суперечності між аут - та синекологією, а з іншого - намітилося принципове розширення компетенції екології на всю ієрархічну сукупність екосистем, включаючи і ті, в яких живе людина. Екосистем тощо) з довкіллям та їх структурно - функціональну організацію; - біосферологія (вчення про біосферу) - вчення про глобальну екосистему землі, область системної взаємодії живої та неживої природи.

В гносеологічному відношенні вони відіграють роль ідеалізацій, спрощень, вивчаючи які можна відкрити, пізнати ті риси і закономірності, яких не видно в розвинених біоценозах. За видами впливу антропогенних факторів на природне середовище виділяють ресурсознавство, екологію міста (урбанізаційну екологію), агрохімічну екологію тощо. Зрозуміло, що в її предметному колі зберігається цей пласт - вивчення структури і функціонування біологічних систем і її складних стосунків з середовищем. На цих засадах виникала органічна школа в архітектурі, екологічна етика, які орієнтовані на організацію життя людини і світу за законами краси і добра. Відтворюючи образ еколог, філософія екології дає можливість оцінити реальний стан емпіричного і теоретичного розвитку екології, проектує напрямок можливого чи потрібного розвитку.

Образ екології виникає як осмислення теоретичних, практичних і соціокультурних аспектів функционування науки, що дозволяє оцінити глибину пізнання її об єкта. За допомогою екології, яка досліджує взаємозв язок людини з біосферою, здійснюється інтеграція природничих і суспільних (економічних і соціальних) наук. Землезнавство створює образ неорганічної природи, біологія - живих систем, а космологія - міжпланетного довкілля, у якому постала і функціонує біосфера землі. Урахування його особливостей, змін, принципів управління ним дають змогу підтримувати сталість людського існування на рівні окремого індивіда та людських спільнот. На відміну від екології, екологізм вже не задовільняється суто науковим дослідженням стану довкілля, а входить у всі сфери суспільно - політичної діяльності, економіки, культури, етики.

Отже, в результаті еволюції предмету екології, структурування її знання та осмислення цих процесів філософсько - методологічними засобами, сформувався сучасний образ екології як науки.

Зростає її роль у прогнозуванні розвитку біоти на планеті, визначенні міри і наслідків антропогенного впливу на біосферу, раціональному підході до творення штучних ценозів, розв язанні глобальних проблем сучасності. Це пов язано з наскрізною людиновимірністю екологічної проблематики та практичними можливостями екології для розв язання проблем культурно - цивілізаційного розвитку.

В результаті виникають питання охорони природи і охорони оточуючого людину середовища, які не є лише біологічними, природничонауковими, а мають і соціальний зміст. Предметно - речові і світоглядні цінності, архітектурне і ландшафтне середовище, література, взагалі мистецтво, аудіовізуальні технології стали предметом екології культури.

Отже, в сучасній екології ми маємо вихід за межі суто науки до світоглядних проблем, таких як питання про світогядні засади людської діяльності в природі - якими вони є і якими вонимають бути.

Цей новий тип наукової раціональності виникає на підставі потреби не спричиняти в результаті цивілізаційного розвитку кризового стану культури, природи і людини.

Стьопіна, сучасного філософа науки, що активно досліджує ці проблеми, наука збереже свою основну пізнавально - ціннісну орієнтацію - на пошук об єктивної істини.

Характер об єктів, що їх ствоює наука, приведе до зміни її картини світу, методологічних настанов, філософсько - світогядних засад - їх поле розшириться. По - перше, на відміну від новоєвропейської науки, сучасна наука розглядає природу як цілісний організм, в який включено і людину, а біосферу - як глобальну екосистему; по - друге, вивчення системних об”єктів, що розвиваються і є людиновимірними, потребує нових стратегій пізнання. Так, синергетичні підходи доводять, що суттєву роль в таких системах відіграють несилові впливи, а теорія біфуркації передбачає можливість декількох сценаріїв поведінки системи; по - третє, суттєву роль починають відігравати моральні засади.

Кисельов (1998) зазначає, що дослідження екологічних систем, які є нерівноважними, складно - динамічними, комплексними, зі складним переплетінням соціально - полтичних, економічних, технологічних та природних виявів, потребує орієнтаії на статистичність, нелінійність, поліваріантність, полісемантичність, плюральність. За наведеними в сучасних методологічних дослідженнях міркуваннями, в екології існує розбіжність між визначенням поняття біосфери класичною екологією і сучасним станом існування людини і природного довкілля як єдиної системи, відсутнє чітке визначення місця і ролі людини в біосфері як глобільній екосистемі. Буровський вважає, що класичні біолого - екологічні уявлення про біосферу приводять до погляду, що на землі в даний момент існує біосфера, в межах якої виникло, функціонує і розвивається людство. Класичне екологічне бачення, на думку дослідника, не відповідає реальній ситуації тому, що земля вивчається так, мов би людина на ній не існує, або її діяльність - лише шкідливий фактор. Отже, з точки зору постнекласичної науки, в якій дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, філософські і світоглядні орієнтації стають тим, що визначає отримання вченим самого об”єктивного знання. Повертаючись до біосферної концепції і теорії біотичної регуляції довкілля, він доводить, що вони не можуть вважатися сучасною екологічною парадигмою, бо є результатом використання класичних підходів і уявлень біоекології для вивчення світу людини.

Дослідник вважає, що кінець кінцем, екологічна проблема постає перед нами не в зв”язку із стосунками людини і природи, а в зв”язку з зіткненням різних людських інтересів і різних позицій щодо можливостей використання територій і матеріалів. Потреба розробки сучасної екології на нових концептуальних засадах висловлюється і в зв”язку з невідповідністю теоретико - методологічних орієнтацій теорії біотичної регуляції довкілля екологічній реальності. Алексенка, недостатньо обгрунтованим є положення цієї теорії про необхідність стабільності планетарних умов, незмінності складу і властивостей біосфери.

Як вважає дослідник, погляди на біосферу як стабільну систему призводять до відродження атмосфери мальтузіанства в ставленні до людини, відроджують тезу про необхідність значного скорочення населення. Не виводить за межі класичних екологічних уявлень і теорія компенсації біотою негативних людських впливів, тому що базується на уявленні про біосферу як стійку систему.

і хоча є проблематичною наукова достатність введеного терміну “антропогеосфера” і тези про життя природи виключно в сфері “культури” і “мислення” - як сучасних еквівалентів поняття біосфери в постнекласичній екології (живе, біологічне - існує, та й людина загалом не перестала бути живою. Якщо рух до постнекласичної науки пов”язаний з включенням аксіологічних аспектів в наукове пізнання, то в екології це, відповідно, усвідомлення природи як морально - світоглядної цінності, введення її в сферу морального відношення. Розеншток - хюссі в 30 - ті роки обговорював проблему становлення нової наукової раціональності як такої, що долає обмеженість декартівського раціоналізму.

Він наголошував, що захоплення класичної науки абстракціями привело до недооцінки “біологічного елементу” в природі і суспільстві і тому не відповідає дійсній людині як творцю, “прискорювачу” оточуючого світу.

Оскільки засади класичного раціоналізму призвели до глобальної кризовості людського снування, сучасна людина не вірить в надійність існування, заснованого на абстрактному мисленні. Продуктивною для розв”язання екологічних проблем така настанова може бути, якщо мати на увазі не просто “історичну складову” людського існування, а глобальну націленість людського буття на рух від осмислення минулого до намагань і спроб передбачити майбутнє, що вочевидь пов”язано з відповідальністю людини за пройдений щлях, отже - і за екологічні наслідки свого існування. Тому логічним є рух думки від кваліфікування нового типу наукової раціональності в екології до постановки проблеми етичної відповідальності людини за сучасний стан довкілля. Сучасний стан екології як науки характеризується значним розширенням її предмету в результаті диференціації і інтеграції науково - екологічного знання, зв язку екології з іншими природничими і гуманітарними науками.

Включення відношення людини і природи в предмет екології, єдність гуманітарного і природничонаукового знання і підходів, її існування як загально - наукового підходу, переростання екології в різновид сучасної ідеології та сучасного світогляду - екологізм. Продовженням цієї лінії є трактування екології як основи сучасної ідеології і сучасного світогляду - екологізму, що не обмежується суто науковим дослідженням стану довкілля, а входить у всі сфери суспільно - політичної діяльності, економіки, культури, етики.

Вивчення екологічних систем, що є складно - динамічними, нерівноважними, розвиваючимися, людино - вимірними потребує нових методологій і включення морально - аксіологічних орієнтацій в сам процес дослідження і дій з ними.

В межах сучасної екології здійснюється синтез природничонаукових (біологічних, фізико - хімічних, геологічних, географічних), соціогуманітарних і філософсько - світоглядних знань і концептуальних підходів.