історія мови історія народу

історія мови історія народу

Українська мова з часів її зародження в лоні спільно - східнослов янських мов, з часів її унормування як загальнонародної в xiv ст з чарівного періоду українського відродження, з класичної доби літературної історії xix ст з часів революції й сьогодення постала у кращих зразках творів великих майстрів слова, які плекали мову, насичувалися нею і повертали народові витончені в словесних гранях мовні образи.

Звідси постає велика сила мовотворчості письменників, які завжди наголошували на тому, що пізнання світу — це вивчення рідної мови й інших мов у взаємозбагаченні людського досвіду.

Коли щось умієте робити добре — не забувайте того, а коли не вмієте, тому ся учите, яко же бо отец мой, дола сідя, изумьете язык, в том бо честь єсть от иных земель. Цілком логічно, що не лише володимир мономах, а й ілларіон туровський та інші славні мужі київської русі знання мови пов язували з культурою й освітою, прогресом руської землі. Ярослав мудрий уславився на весь світ тим, що заснував при славетній київській софії бібліотеку, де зібрав численний загін книжників — мудреців, літописців. Провісником мудрої сили, золотого слова — сили, яка здатна об єднати людей, їх діло, емоції й розум, поєднати людину з природою, став автор слова о полку ігоревім. Мовна символіка, синонімічні ряди, що складалися на грунті чудових образів природи, обрядів, вірувань, ставали складовими загальнонародної мови, узвичаювалися в ній, але об єднувалися в комплекс реалій, які висвічували етнічність народу, його світосприйняття. Слово поставало відбиттям історії, характеру й долі народу, об єднувало людей, роди й племена в соціальну, політичну, моральну й духовну цілісність, піднімало до історичної життєдіяльності. Але можуть гинути села й міста, палаци й собори, буває навіть гинуть могутні держави (як вавилонська, римська) — однак ті втрати не завжди обривають саморозвиток народів. Склавшись у надрах культури київської русі, вона подолала нелегкий шлях розвитку й боротьби за існування і стала тим консолідуючим чинником, який сприяв об’єднанню української нації і здобуттю ним омріяної незалежності. Це і засилля латинської мови, через яке українська вважалася непрестижною; і політика насильницької полонізації українців, які змушені були в державних установах говорити лише польською мовою; і знищення писемних пам’яток, які засвідчували її самобутність і давнє походження, та багато - багато інших. Протягом цього часу (від часів київської русі до кінця xviii століття) українська спільнота, попри роз’єднаність своїх етнічних земель та численні намагання асимілювати її, не зреклася головної своєї ознаки – мови і зуміла зберегти її в народній творчості – піснях, казках, думах, легендах. Котляревського, поема, яка засвідчила повноправне існування неповторної української літературної мови, а отже – і неповторної української нації, що прагнула ствердити свою оригінальність і незалежність від інших “великих націй”. Відтоді розпочалася так звана цензурна боротьба з українською мовою, а отже – і народом в цілому (свідченням цього стали валуєвський циркуляр 1863 року та емський указ 1876 року). Згадати хоча б політику “обрусіння”, введену царським урядом у xix столітті, або “згортання українізації” у 30 - х роках століття минулого… усі ці заходи, спрямовані на знищення найголовнішої ознаки національної самобутності народу, мали на меті лише одне – доведення неможливості існування української нації як такої. На певному історичному етапі розвитку українська мова зазнавала багатьох змін, зумовлених впливом сусідніх мов, але найбільше постраждала вона від політики цілеспрямованого її знищення. Аргументами на користь моєї думки є те, що, по - перше, наша рідна українська мова разом зі своїм сильним і патріотичним народом пройшла всі етапи історії, під час яких були злети і падіння. Роль рідної мови в житті і діяльності народу (за поезією “мова”) – ііі варіант – олександр підсуха (за поезією “мова”) iii варіант “мова – це душа народу, його культура, його характер, в мові здійснюється зв’язок часів, сучасне перегукується з минулим”. Справді, у кожному слові, як у дзеркалі, відображається цілий всесвіт, конденсується минуле, сучасне й майбутнє народу – творця мови й разом з тим її носія. Так само кожний народ плекає свою рідну мову – чим більше любові, уваги і душевного тепла отримує мова, тим пишніші і красивіші її квіти, а згодом і плоди.

Пахльовська більше десяти років минуло з того часу, як україна стала незалежною державою, як встала на шлях національного відродження, як почала стверджуватися серед інших країн. У чому краса й багатство української мови перше слово “мама” людина каже рідною мовою, вивчає українські літери, складає з них слова, поповнює свій словничок. Своєрідність його мистецтва, багата мова, героїчність сюжетів, глибоке відчуття епохи, її колориту, історизм характерів – усе це робить івана кочергу одним з найоригінальніших українських драматургів. В нашій українській конституції закріплено, що державною мовою в україні є українська, отже, вона просувається і використовується у всіх життєвих сферах в україні. &;gt;слово – найдорожчий скарб народу (за поезією “мова”) – і варіант – максим рильський (за поезією “мова”) і варіант мови нашої слова – наче музика жива. ” – ііі варіант дмитро павличко 11 клас твори з української літератури дмитро павличко поетичне вираження глибокої любові до рідної мови (за поезією “о рідне слово, хто без тебе я. ”) ііі варіант летить над просторами нашої рідної землі щира українська пісня, зігріваючи душу та бентежачи серце; від краю до краю чутно знайомі до болю мелодійні звуки.

“значення рідної мови в житті й розвитку суспільства” всі люди складають суспільство, а в суспільстві в цілому існують надзвичайно важливі аспекти, які повинні враховуватися всіма людьми.

Більшість мовознавців світу, спираючись на свідчення античних авторів, на пам’ятки давніх східно – та західнослов’янських літератур, а також на здобутки археології, схиляється до думки, що українська мова, очевидно, виділилася з індоєвропейської прамови в іv - v ст. &; 963;&; 964;&; 959;&; 961;&; 943;&; 945; – розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Ще в часи київської русі виник такий самобутній жанр літератури як літопису, де минуле народу й держави розглядалася в органічній єдності із сучасністю. “моє ставлення до засмічення мови” у сучасному світі наша країна зіткнулася з проблемою засмічення рідної мови різними іноземними словами, що не несуть в собі смислового спрямування. Коли я думаю про те, що багато наших співвітчизників соромляться розмовляти рідною українською мовою, а то й зовсім її не знають, мені становиться соромно и боляче.

Хоча останнім часом це твердження почали розхитувати своєю творчістю сучасні українські модернові письменники, які пишуть так, як часто розмовляють на вулиці – з нецензурними словами.

Так само як і знищення природи, великим нещастям обертається для народу зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінною неповазі до батька й матері. Протягом цього часу (від часів київської русі до кінця xviii століття) українська спільнота, попри роз’єднаність своїх етнічних земель та численні намагання асимілювати її, не зреклася головної своєї ознаки - мови і зуміла зберегти її в народній творчості - піснях, казках, думах, легендах. Відтоді розпочалася так звана цензурна боротьба з українською мовою, а отже - і народом в цілому (свідченням цього стали валуєвський циркуляр 1863 року та емський указ 1876 року). Державна мова - це мова, законодавчо визначена як обов’язкова в органах державного управління, у громадських організаціях, навчальних закладах, у галузі зв’язку тощо. Однак сьогодні цей юридично оформлений статус настільки хиткий і невиразний, що навряд чи кожен громадянин нашої країни з упевненістю зможе визнати українську обов’язковою мовою професійного спілкування. На мою думку, найголовнішою причиною невизначеності статусу нашої державної мови є небажання багатьох противників української незалежності визнати самодостатність української держави.

Давньоруська мова за доби київської русі була не лише мовою художньої літератури, а й мовою законодавства та діловодства, отже, фактично була мовою державною. Статус, близький до державного і закріплений у численних статутах, українська мова мала й у хіу - хуі століттях, коли україна перебувала під владою польщі, литви та угорщини.

Лише після приєднання україни до росії в xvii столітті спеціального акта про державність української мови не було укладено з відомих кожному сучасному українцю причин. історичні спроби позбавити українську націю її визначальної ознаки хоч і не мали успіху, проте залишили по собі слід у свідомості українців, які сьогодні не наважуються відстоювати свою державність, а надто державність своєї мови.

Тому й виникла на сучасному етапі не так національна, як політична проблема так званої двомовності, тобто закріплення за російською мовою статусу другої державної. Усі вони намагаються донести до нас правду про штучність проблеми двомовності для українського суспільства, а деякі поети навіть гнівно засуджують у своїх творах нашу невпевненість у спробах захистити себе й свою мову, як - от д. Для пересічного українця така проблема видається дивною, адже насправді її не існує, бо майже вісімдесят відсотків громадян у 2001 році визнали українську мову рідною, а отже, такою, яка має бути державною. Проте питання двомовності сьогодні - це дуже небезпечна проблема, яку український народ мусить вирішити мудро і до того ж швидко, щоб відстояти право на повноцінне використання своєї мови у своїй же державі. Склавшись у надрах культури київської русі, вона подолала нелегкий шлях розвитку й боротьби за існування і стала тим консолідуючим чинником, який сприяв об єднанню української нації і здобуттю ним омріяної незалежності. Це і засилля латинської мови, через яке українська вважалася непрестижною; і політика насильницької полонізації українців, які змушені були в державних установах говорити лише польською мовою; і знищення писемних пам яток, які засвідчували її самобутність і давнє походження, та багато - багато інших. Протягом цього часу (від часів київської русі до кінця xviii століття) українська спільнота, попри роз єднаність своїх етнічних земель та численні намагання асимілювати її, не зреклася головної своєї ознаки - мови і зуміла зберегти її в народній творчості - піснях, казках, думах, легендах. Усі ці заходи, спрямовані на знищення найголовнішої ознаки національної самобутності народу, мали на меті лише одне - доведення неможливості існування української нації як такої. Мова на сучасному етапі розвитку науки розглядається як складна багаторівнева знакова система, що використовується людьми в цілях спілкування (обмін інформацією, волевияв - лення), фіксації та збереження інформації. Вона міцно пов язана з мисленням і свідомістю, конкретно лінгвістика відноситься до гуманітарних, соціальних наукових дисциплін, які вивчають людину і людяне співтовариство. Лінгвістика тісно пов язана з філософією, котра створює базу світгляду і допомагає в принциповому вирішенні таких засадничих лінгвістичних проблем, як сутність мови, її роль в співтоваристві, виникнення і характер розитку.

Процес мовного спілкування не можна пояснити без допомоги психології, котра досліджує процес відображення в мозку людини об єктивної дійсності, людяного відчуття і сприйняття, уявлення і ідеї, бажання, риси вдачі, характеру.

Точний підхід можна застосовувати ще до дослідження певних мовних одиниць, наприклад, визначити частоту повторюваності одних і тих же синтаксичних конструкцій, подати кількісну характеристику споживання тих чи інших класів слів, звуків і т. Спосіб вважається системою правил і способів розкладу до дослідження явищ і закономірності природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення конкретних результатів в пізнанні і практиці, то є методика організації абстрактного і практичного освоєння дійсності. ) переживає застій, зусилля вчених були спрямовані тільки на область канонічних біблійних текстів, займалися тлумаченням текстів, дослідженням лексики та етимології. Стала першим фундаментальним граматичним твором, що відносяться до універсальних граматика, в яких граматичні категорії пояснюються через категорії мислення і сприйняття людиною дійсності. іменники, прикметники, займенники та артиклі співвідносяться з поданням, дієслова - з судженням; здатність до умовиводу знаходить вираз у зв язному тексті. У xvii столітті мовознавство визначає свій об єкт і предмет дослідження, виробився спеціальний метод аналізу мовного матеріалу і виділяється в самостійну науку.

Компаративістика - це розділ мовознавства, який вивчає історію мов, порівнює їх, встановлює генетичну спорідненість мов і відновлює найдавніші форми проформи.

Накопичилося достатньо фактів, що свідчать про спорідненість германських і слов янських мов, і вчені вже не сумнівалися, що схожість їх з одного джерела (мовні сім ї). Функціональна лінгвістика (функціоналізм) - сукупність шкіл і напрямів, що виникли як одне з відгалужень структурної лінгвістики, що характеризуються переважною увагою до функціонування мови як засобу спілкування. Генеративна лінгвістика (трансформаційна породжує граматика, трансформаційно - генеративна граматика, хомськіанську лінгвістика) - найбільш популярне з кінця 1950 - х рр. Походження мовознавства, як і будь - якої іншої науки, зумовили фактичні потреби (виховання грамоті, вивчення культури усного та писемного мовлення, дослідження закордонних мов і т. Конкретне мовознавство досліджує окремі (певні) мови, як, наприклад, украхнську, польську, британську, китайську або категорію схожих мов - слов янські, германські, романські, балтійські, іранські, тюркські і тому подібне.

Слід зауважити, що предметом загального мовознавства, з одного боку, вважається мова, як механізм людського спілкування, а з іншої - єдині індивідуальності всіх мов (то є вона вважається як би узагальненням певного мовознавства). Прикладна лінгвістика досліджує використання мовознавчої доктрини на практиці (у викладенні рідної і іноземної мови, в практиці перекладу, при розробці алфавітів для неписьменних мов, для поліпшення правопису, навчання письма, читання, культури мовлення, для уніфікації термінології, анотування і реферування інформації, постачання спілкування людини з комп ютером на природній мові і т. Він містить основні відомості із загального мовознавства (що таке мова, яка її будова, основні лінгвістичні поняття й терміни тощо), без яких неможливо вивчати жодну лінгвістичну дисципліну, і посідає важливе місце в системі підготовки філологів. Це теоретичний фундамент усіх інших мовознавчих дисциплін, оскільки ознайомлює з основами теорії мови, розвиває вміння осмислено підходити до мовних явищ і дає лінгвістичні поняття, необхідні для вивчення будь - якої лінгвістичної дисципліни.

Ефективним є зв язок мовознавства із соціологією - наукою про суспільство, бо мова функціонує тільки в суспільстві й суспільство впливає на розвиток та функціонування мови.

Зв язок мовознавства з психологією полягає в тому, що в мові відображається психічний склад, менталітет народу - носія мови, а породження і сприйняття мовлення має психічне підґрунтя. Мовознавство співпрацює також з медициною (мовознавчі факти виявилися корисними у психіатрії, дефектології, логопедії, в лікуванні порушень мовлення - різного роду афазій); фізикою (акустична характеристика звуків мови); кібернетикою (мова є складною кібернетичною, тобто керуючою і керованою, системою); математикою (в мовознавстві використовують математичні методи); семіотикою, яка вивчає різні знакові системи (мова є однією із знакових систем); географією (мовні явища наносять на географічну карту для показу зон їх поширення). Системний підхід до вивчення мовних явищ, принцип історизму в поясненні мовних фактів, критерій перевірки одержаних результатів на практиці - ось тільки деякі із засадничих передумов лінгвістичних студій. Отже, мовознавство пов язане майже з усіма науками, бо мова є невід ємним компонентом усіх без винятку видів діяльності людини й основним джерелом збереження інформації. Математики, біології, фізики, мовознавства тощо) і в значенні прийом, спосіб до, яке звичайно позначається словом методика, у загальнонауковому значенні термін метод означає шлях пізнання й витлумачення будь - якого явища. До дедуктивного вдаються здебільшого в тому випадку, коли досліджують явища, які безпосередньо не можна спостерігати, наприклад, механізм сприймання і породження мовлення. Так, скажімо, якщо дослідник хоче встановити спільне й відмінне в структурі української та німецької мов, то він застосує зіставний метод, а коли йому потрібно дослідити, яку форму мало те чи інше українське слово у праслов янській мові, він скористається порівняльно - історичним методом. Кожен дослідницький метод реалізується в певній системі наукових прийомів (суцільна вибірка матеріалу для дослідження текстів, класифікація його за критеріями, зіставлення класифікаційних рядів за певними параметрами, статистична обробка отриманих результатів тощо). Як свідчать довідники, зокрема deutsches schriftstellerlexicon (1962, weimar), поетичні твори шлегеля були забуті, філософсько - естетичні праці залишилися лише в історії літератури, а він сам нині вважається засновником санскритології (індології) і зачинателем порівняльно - історичного мовознавства. В более тесном смысле - наука сравнительного и общего языкознания, занимается параллельным исследованием разных языков в этимологическом и синтаксическом отношении, а также самого значения слов. Таким чином, у той час ставився знак рівності між лінгвістикою й порівняльно - історичним мовознавством, останнє ж базувалося переважно (в більшості випадків навіть виключно) на дослідженні та діахронічному зіставленні мов індоєвропейсь кої мовної сім ї. Найбільшим здобутком порівняльно - історичного мовознавства є те, що воно навчило дослідників не лише накопичувати мовні факти та реєструвати їх, а ретельно й логічно аналізувати.

Автору цих рядків поталанило бути присутньою на першій в срср конференції з питань структурної та прикладної лінгвістики, де точилася дискусія про пошуки головного напряму у радянському (тоді) мовознавстві. У той час в середині 20 століття відбувалися певні затримки з одержанням нової наукової інформації з інших країн, але все ж невдовзі вітчизняні мовознавці дізналися, що в сполучених штатах дескриптивізм добре уживається з компаративізмом. Джозеф грінберг у праці essays in linguistics зробив спробу застосувати в теоретичному мовознавстві (при описі мови як системи) математичну теорію множин. Хенігсвальд ґрунтовно зайнявся мовним моделюванням, розробивши оригінальні моделі заміщень, що дозволило реконструювати певні проміжні мовні факти, які своєчасно не були писемно засвідчені (наприклад, в давньоанглійській або давньофранцузькій мові). Дехто вважає, що воно справу свою зробило, головним чином, що створило індоєвропеїстику з її великою історичних граматик та етимологічних словників (і для живих, і для мертвих мов, і навіть для реконструкції праіндоєвропейської). Ще в 60 - ті роки минулого століття енвер ахмедович макаєв висловив думку, що нові сили до компаративістики може влити знайдення досі невідомої (мабуть, мертвої) індоєвропейської мови, як це сталося в першій половині 20 століття після знайдення та дешифрування хетських та тохарських давніх написів. Така розбіжність (лексична) зустрічається і серед так званих базових слів, які вважалися характерними для індоєвропейських мов; словник налічує багато різномовних синонімів зокрема для позначення частин людського тіла. Відповідь, на нашу думку, одна - аналіз уже зареєстрованих мовних фактів, які або не знайшли задовільного професійного тлумачення, або отримали різні варіанти пояснення (як це відбувається ще й досі в межах ларингальної теорії). Корисним може виявитися зіставлення мов або мовних груп, яке не робилося раніше, оскільки традиційно вважали, що носії цих мов надто давно були відокремлені територіально. Десницька, досліджуючи історію албанської мови, зробила таку спробу, зіставивши албанські лексеми з германськими (давньонімецькими, готськими) і віднайшла в них цікаву лексико - семантичну тотожність. Ретельний перегляд здобутків компаративістики може бути корисним також для ностратичної теорії або відкриваючи нові можливості для зіставлення подібних форм, або, навпаки, відкидаючи некоректно віднайдені раніше уподібнення. Вона зберігає в пам яті текстові ілюстрації значень слів, може розташувати слова за алфавітом, дати оточення кожного слова, підрахувати частоту вживання слова тощо. У нашій країні створено український мовно - інформаційний фонд національної академії наук, завданням якого є організація автоматизованої системи для укладання одномовних українських та двомовних (перекладних українсько - іншомовних й іншомовно - українських) словників. У цьому фонді готується фундаментальна академічна електронна лексична картотека, яку невдовзі зможуть використовувати мовознавці для своїх теоретичних досліджень. Зокрема, створюється особлива командна мова, яка за широкого використання технічних засобів дає можливість у складних умовах ведення бойових дій ефективно здійснювати зв язок з підрозділами (див. Окреслені міждисциплінарні зв язки мовознавства і деякі аспекти прикладної лінгвістики засвідчують значне зростання питомої ваги мовознавства в системі сучасних наук і надзвичайно широкий спектр його практичного застосування.