історія лесі українки

історія лесі українки

Друкуватися почала у львові в журналі зоря, працюючи в різних жанрах і галузях літератури як поет, драматург, прозаїк, перекладач, публіцист, літературний критик і фольклорист. Характерними особливостями її світогляду були матеріалізм, діалектика, глибока віра в пізнавальні можливості людини, інтерес до нових досягнень природознавства і філософії, реалістична естетика та історичний оптимізм. Українка була переконана в тому, що матеріалізм характеризує світосприйняття кожної здорової людини і є результатом погляду на речі, які існують незалежно від нас і від будь - якого суб єкта. Захищаючи матеріалістичний світогляд, вона критикувала вульгарний, механістичний матеріалізм, що не визнавав ролі і значення ідей, активності людського мислення, водночас критично ставилась до різного виду ідеалістичних уявлень (спіритуалізму, платонізму, неокантіанства, фіхтеанства, містицизму), відкидаючи схоластику і догматизм в усіх їх проявах. В публіцистичних і поетичних творах вона розглядала проблеми рушійних сил суспільного розвитку, ролі народних мас та особи в історії, класової боротьби, соціальної революції, загальних закономірностей історичного прогресу.

До загальних закономірностей суспільного прогресу письменниця відносила його суперечність, рух по висхідній, неминучість торжества соціальної справедливості. Актуальні філософські і морально - етичні проблеми вона виражала в нетрадиційних для української літератури образах і сюжетах, взятих з світової літератури, історії, міфології, народної творчості. Вносила в коло української інтелігенції широку європейську освіченість, оскільки, на її думку, лише завдяки цій освіченості інтелігенція зможе підняти рівень національного духовного життя народу.

Заміщуючи різні аспекти реальності історіософськими мотивами (від античності, перших поколінь християнства, давньоруської доби, європейського середньовіччя до англійської реформації і французької революції), вона зробила їх вагомими і значними, внесла струмінь глибокого філософського і морального неспокою, прагнення боротьби за волю, право на щастя людини.

Українка розглядала під кутом зору людської особистості, піднесення її гідності як найвищої цінності в загальнолюдських і національних вимірах, відбиття в ній духу прометея. Драгоманова образ прометея став для неї узагальнюючим образом роздумів про людину і сенс її буття, взаємини особи і суспільства, пошук шляхів побудови нормального суспільства, боротьби проти невільницького становища і національного гноблення. Шевченка, прометеїзм поставав символом усього поступового, сміливості думки, доброго серця, твердості духу та безстрашності, силою, яка скріплює готовність йти на муки і смерть в ім я правди та надії. Українки, воно полягає в тому, щоб пробудити народ, роздмухати надію на майбутнє визволення, не лити сліз, а шукати в людях живий вогонь, щоб таким способом здолати лихо і негаразди.

Людина, передбачаючи ті чи інші події в суспільному житті, не повинна залишатися пасивною до них, а своїми діями впливати на перебіг історичного процесу, збуджувати народ до дії. Треба лише знайти оту прометеївську іскру, яка присипана дріб язковим існуванням, роздмухати її, розбудити сміливість і гординю бунтівника, дух його протесту.

Українки є побудова такої вільної держави, в якій люди мають усі людські (ті, що отримує кожна людина) і громадські (групи людей) права, що тільки встановлені на світі і тісно пов язані між собою. Активізуючи правду про суспільну зумовленість долі, усвідомлення важких моральних і національних випробувань людини, яка заплуталася у суворих обставинах історичного процесу, л. Обстоюючи загальнолюдський характер моральних норм і принципів, вона полемізувала з ортодоксальними марксистами, які вважали їх необов язковими для пролетаріату, класової боротьби.

Критерієм вартості класу і його етики має бути для еволюційного поступу не революційність або поміркованість and und fur sich, а найбільша згідність розвитку, діяльності й етики того чи іншого класу з ходом загальнолюдського поступу і найбільше наближення їх до ново - часового прогресивного ідеалу.

Українки характеризувалися вимогами народності та ідейності мистецтва, де відображення життя має включати в себе мрію про ідеал, за який борються прогресивні сили суспільства. З позиції соціального призначення мистецтва, художнього слова вона критикувала теорії мистецтва для мистецтва, рішуче виступала проти формалізму, натуралізму, декадентства. Українка робила висновок, що вони, як і інші форми релігії, однаково постають формами духовного гноблення, а тому немає сенсу ламати голову над тим, якого напряму триматися. «типовий російський інтелігент (він не закінчив університету і все життя поневірявся по приватних уроках, як і численні російські інтелігенти), з тонким скорботним лицем, він був великим другом молоді і справляв чаруюче враження. Ми зібрали для вас найкращі вірші лесі українки, у яких оспівано і кохання, і батьківщину, і незламну силу духу, і природу… ся хора, слабосильна дівчина – трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну україну, – писав про неї іван франко. Мама лесі українки – ольга драгоманова - косач – була добре знаною письменницею під псевдонімом олена пчілка, тож недивно, що лариса змалечку виростала в творчій атмосфері. Влітку 1883 року в лариси діагностували туберкульоз кісток, а в жовтні цього ж року професор олександр рінек прооперував їй ліву руку, видалив кістки, уражені патологічним процесом. Надія вернутись ще раз на вкраїну, поглянути ще раз на рідну країну, поглянути ще раз на синій дніпро, – там жити чи вмерти, мені все одно; поглянути ще раз на степ, могилки, востаннє згадати палкії гадки… ні долі, ні волі у мене нема, зосталася тільки надія одна. В тій пісні згадала і славу величну свою, красний світ, лукавих людей, і кохання, і зраду, печаль своїх літ, надії і розпач… дівчина зірвала лавровий вінець і в хвилях шумливого моря знайшла своїй пісні кінець. Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється, дивлюся на тебе й не можу одвести очей, і хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей. Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу, і світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні… ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, – коли б ти спитав. Коли дивлюсь глибоко в любі очі, в душі цвітуть якісь квітки урочі, в душі квітки і зорі золотії, а на устах слова, але не тії, усе не ті, що мріються мені, коли вночі лежу я у півсні. Якби мені достати струн живих, якби той хист мені, щоб грать на них, потужну пісню я б на струнах грала, нехай би скарби всі вона зібрала, ті скарби, що лежать в душі на дні, ті скарби, що й для мене таємні, та мріється, що так вони коштовні, як ті слова, що вголос невимовні. Якби я всіми барвами владала, то я б на барву барву накладала і малювала б щирим самоцвітом, отак, як сонечко пречисте літом, домовили б пророчистії руки, чого домовить не здолали гуки.

Хвороба позбавила лесю змоги вести нормальний спосіб життя, єдиною відрадою стала творчість, вірші, у яких не було жодного слова нарікання на несправедливу долю. Ти ж так довго лила свої чари в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть, вже ж тепера мене не одіб ють від тебе примари, не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть. Мріє, колись ти літала орлом надо мною, – дай мені крила свої, хочу їх мати сама, хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною, а як прийдеться згинуть за теє – дарма. Як я люблю оці години праці, коли усе навколо затиха під владою чаруючої ночі, а тільки я одна неподоланна врочистую одправу починаю перед моїм незримим олтарем. Мені осіння ніч короткою здається, безсоння довге не страшне мені, воно мені не грозить, як бувало, непевною і чорною рукою, а вабить лагідно, як мрія молода. Тож він з ворогами і з лихом жартує і вірші, мов легкії стрілки, гартує, і кидає пісню в широкий простор; скрізь чутно її, на майдані і в полі, юрба перейма тую пісню, мов хор. Нещасний коханець, щасливая пара, і мати, й дитина, співа тую пісню дружині дружина, – те знає і тішиться музин обранець, бо вдень, серед люду, поети мов діти, їм милі тріумфи, і лаври, і квіти, і вабить їм очі великая слава, якої не дасть перемога кривава, – в надії на неї терновий вінець прийма молоденький співець. Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися, поле і гай у серпанки тонкі повилися, марево біле покрило і річку, й сагу, вітер з полудня несе без кінця ту югу.

Леся українка була молодша за свого брата михайла – мишу… миша навчився дуже рано читати, а що леся навчалася разом з ним, то в 4 роки вона вже зовсім справно читала. А на початку 6 - го року життя вчилася писати навмисне для того, щоб написати першого в житті листа до своїх любих дядька та дядини драгоманових… крім читання і забав, робили вони літом і поважну роботу, бо завжди мали свій квітник і город, що самі обробляли та доглядали.

Леся зовсім маленькою, в 6 років, навчилася шити й вишивати, а як їй подарували тоді нитнички й гольника, то вона шанувала й пильнувала їх більше, ніж усіх забавах. і тоді вже задумувала вишити батькові сорочку… хоч до читання й до роботи леся бралася поважно та пильно й забави в неї були змістовні та розумні, але була вона малою дуже весела й любила співати й танцювати… як було лесі 10 років, то вона в києві почала вчитися з учителями разом з мишею і всього того, чого й він учився, готуючись вступити до класичної хлоп`ячої гімназії, вчила леся й стародавні мови – грецьку і латинську.

Дуже любила леся музику і була до неївельми здатна, здатна навіть до композиторства, та, не нащастя могла вчитися всього одну зиму, бо в неї почала боліти ліва рука і не давала грати.

Скоро по тому… вона заслабла… вважали, що то в лесі гострий ревматизм… однак од тої пори треба датувати початок лесеної, як сама жартуючи називала (мала настільки сильну волю, що могла жартувати і з таких речей), тридцятилітньої війни з туберкульозу, бо то був не гострий ревматизм, а початок туберкульозу кістки в нозі, що на деякий час пригас, а потім розгорівся знову.

Через недугу леся вже ніколи більше не вчилася систематично з учителями, ніколи не була в жодній школі, однак вже була врешті високоосвіченою людиною, знала багато мов, гарно грала, між іншим, часто грала власні композиції – імпровізації, яких вона, нажаль, невміла записати.

Доводилося долати матеріальну скруту, але леся, відмовляючи собі в найнеобхіднішому, на власні кошти організувала фольклорну експедицію для запису на фонограф кобзарських дум. Вaлeнтинa сoбoлeвa, лeся укрaїнкa, вaлeнтинa вaвiлoвa, oксaнa koсaч, aнтoн шимaнoвський, kлимeнт kвiткa, oлeнa пчiлкa, oльгa koсaч - kривинюк, maксим meрeжинський.