види літератури в київській русі
За чималою кількістю українізмів, ужитих у творі, учені висловлюють припущення, що манускрипт було написано в києві, звідки його перевезли на території, що належать нині росії, де він зберігається нині в московському історичному музеї. Книжку, з якої переписано ізборник, імовірно, було створено на замовлення царя симеона, на час правління якого припадав економічний і культурний розквіт болгарського царства. „наша мова — то і є одежа нашого духу, або ще краще — яскравий вираз всього того, що нас вражає, що ми почуваємо, про що думаємо - гадаємо, того, що ми зовемо духом або душею“. Коли читаєш книги, не квапся швидко дочитати до другого розділу, але зрозумій, що висловлюють речення і слова, хоч би тричі вертаючи до одної глави“ 8. В кримському херсонесі (корсуні) книги, написані “руськими письменами” в історичних джерелах зустрічається повідомлення про те, що руська писемність, нарівні з староєврейською, розповсюджувалася в хазарії. Лінгвісти, аналізуючи тексти договорів руських князів з візантією 911, 944 і 971 рр вважають, що вони були складені двома мовами - грецькою і староруською. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов ян, брати проповідували християнство в моравії та інших слов янських землях старослов янською мовою. На русі використовувалися дві системи письма - кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця - розроблена кирилом фонетична система, яка була менш популярна. істинно народними героями стали пізніше ілля муромець похований у печерах києво - печерської лаври, завзятий галичанин дунай, волинець михайло казарин, ростовець альоша, рязанець добриня, новгородець садко. Церковну літературу відтворювали з всією можливою точністю, а світські твори часто переробляли, внаслідок чого виходив, мабуть, чи не оригінальний твір. Так були оброблені “історія іудейської війни” іосифа флавія, “повість про акира премудрого”, “хроніка” іоанна малали, яка жваво передавала біблійні перекази, легендарні історії вавілону, єгипту, греції, риму і візантії. Зрозуміло, що не уникли цього і руські літописи, але вони були ширші за змістом, прагнули сумістити в собі завдання історичної, публіцистичної, релігійно - повчальної і художньої оповіді. До них включалися епічні перекази, родові легенди, уривки перекладних творів, церковні і світські повчання, записи державних договорів, політичні заповіти князів. Щоб відчути це, досить пригадати сюжети “повісті временних літ”, присвячені заснуванню києва, походу олега на константинополь і його смерті, помсті княгині ольги древлянам, хрещенню русі володимиром. Тому “повість временних літ” була однією з найпопулярніших і цікавих книг для читання протягом усієї історії стародавньої русі, афоризми її автора увійшли в нашу мову (наприклад. Про духовну перевагу нового заповіту (євангельської “благодаті”) над старим заповітом (біблійним “законом”); про світове значення хрещення русі; високу місію князів володимира і ярослава і про велич руської землі, яка зайняла рівноправне становище серед християнських народів. Цікаво, що християнин ілларіон, всупереч церковним догматам, прославив мужність і славу предків володимира та ярослава - князів - язичників ігоря і святослава, всю тоді ще язичницьку руську землю. Але якщо в римській і візантійській традиції прославлялися подвиги великомучеників з числа подвижників і ченців, страждальників за віру, то на русі писалися житія князів. “тілом бяше красень, висок, лицем круглом, плечі веліце, тонкий в чресла, очима добраама, весел лицем, борода мала і вус, млад бо бе ще, светяся цесарьски, кріпок тілом, всяко украшен, аки цвіт цвітий в уності своєй, в ратех хоробр, в совітах мудр і разумен при всім, і благодать божия цвітяаше на нім”. Світський характер мали збірники “золотих думок”, запозичених з різних джерел, – так звані “бджоли”, а також почасти перекладні повіті “варлаама і йосафата”, “александрія”, “індійське царство”, “троянська війна” та ін. Вершиною художньої творчості, в якій об єдналися складні і досить суперечливі світоглядні уявлення (язичництво з його тілесно - почуттєвим світосприйняттям, де людина розчинена в природі, і християнство з його закликом до відмови від грішного буття та орієнтація людини на божественні цінності), стала героїчна поема слово о полку ігоревім. В ній широко представлені народна символіка, міфологія, звичаї, на основі яких формулюються основні моральні вимоги, які висувалися до борців проти кочівників, утверджувалася рицарська доброчесність захисників держави.
“слово о полку ігоревім” - яскраве свідчення того, що і після політичного роздроблення країни в літературі продовжувався і поглиблювався розвиток традицій і ідей, закладених на етапі єдиної київської держави.
У відносно короткі терміни київська русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. У ix столітті внаслідок тривалого внутрішнього розвитку східнослов янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, утворилась одна з найбільших держав середньовічної європи - русь. Займаючи територію від балтики і льодовитого океану до чорного моря, і від волги до карпат, русь являла собою історично важливу територію для налагодження контактів між арабським сходом і західною європою, візантією і скандинавією. Відомості арабських авторів, свідчення скандинавських саг, французькі епічні твори, змальовують русь як велику країну, що займала важливе місце в системі європейських політичних, економічних і культурних зв язків. Процес формування держави, етнічний розвиток східнослов янських племен, сприяв утворенню єдиної руської народності, в основі якої лежали спільна територія, єдина мова, споріднена культура, відносно тісні економічні зв язки.
Упродовж усього періоду існування київської русі давньоруська етнокультурна спільність, що стала етнічною основою українців, росіян і білорусів, розвивалася шляхом консолідації. Ii досягнення в галузі суспільно - політичного, економічного і культурного розвитку ставали надбанням литви, латишів, естів, керели, весі, мері, муроми, мордви, тюркських кочових племен південноруських степів. Русь вступила в період феодальної роздрібненості, що характеризувався подальшим розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, виділенням окремих князівств. Мистецтво русичів являло собою не лише органічну потребу побуту, намагання прикрасити багатоманітний світ речей, які оточували людину, а й відображало її світосприйняття та ідеологію. Феномен незвичайного злету культури київської русі часто пояснюється тісними контактами її з візантією, хозарією, країнами центральної і західної європи.
Традиції, що сягають глибини століть, простежуються і в техніці виготовлення кераміки та речей побуту, і в характері обробки деревини, і в будівництві житлових споруд, і в забудові міст і поселень. Антропоморфні і зооморфні фібули середнього подніпров я vi - vii ст танцюючі чоловічки у вишитих сорочках на срібних бляшках мартенівського скарбу vii - viii ст різьба ідола світовида viii - ix ст. Як показали археологічні дослідження, збруцький ідол стояв у центрі святилища на кам яному круглому п єдесталі, що мав близько восьми метрів у діаметрі. Дослідження виробів слов янського і давньоруського художнього ремесла виявляють у них багато таких традицій, які беруть свій початок ще в скіфський період. Е який розвинувся під впливом культур греції і переднього сходу, помітно проступає в київських фібулах, змійовиках, браслетах - наручах, галицьких керамічних плитках, чернігівській різьбі по каменю. Майже всі його твори - від орнаменту на сорочці до зображення язичницького бога - мали певний зміст у системі вірувань, які склалися як результат практичного досвіду життя та фантастичних уявлень про природні явища, яких люди тих часів не могли пояснити.
Хоча скіфська і антична державність становили щодо корінного населення україни явища генетично зовнішні, у своєму розвитку вони органічно входили в його життя. (зарубинецької і черняхівської), розвиток яких відбувався в тісній взаємодії з римською цивілізацією, показує, що ряд їхніх елементів відродились і отримали подальший розвиток в період київської русі. Язичницькі пісні і танці, фольклор, весільні і поховальні обряди, епічні легенди і перекази справляли величезний вплив на розвиток давньоруської духовної культури, становили її невід ємну складову частину.
їх роботи були абсолютно самобутні, а чужинці не могли відвести очей від ювелірних прикрас, посуду, майстерною дерев`яних меблів, розшитій золотом тканини.
Воно виникло в xi ст на певному щаблі розвитку давньоруського суспільства, із зростанням етнічної самосвідомості в процесі завершення будівництва держави.
Справу давньоруського літописання продовжив високовчений чернець києво - печерського монастиря никон, створивши в 1073 р перший печерський звід а 1093 - 1095 рр. За своїми художніми достоїнствами він не поступається твору нестора, але перевершує його докладністю й насиченістю розповіді, намаганням зрозуміти сенс минулого й тенденції сучасного літописцеві політичного життя київський літопис містить яскраві й колоритні характеристики політичних діячів свого часу.
Він не є традиційним літописним ізводом, а являє собою низку повістей про данила й василька романовичів, котрі по смерті батька романа мстиславича (1205) протягом сорока років наполегливо й послідовно відновлювали створене ним галицько - волинське князівство. Остання частина джерела присвячена нащадкам данила і василька, які не спромоглися зберегти єдність галицько - волинської русі по смерті данила галицько - волинський літопис є надзвичайно цінним джерелом з історії південної русі xiii ст високохудожньою літературною пам яткою. Ми приділили чималу увагу літописам тому, що вони є основними й в абсолютній більшості випадків єдиними джерелами з історії київської русі ix—xiii ст зокрема її південних земель. ), в якому життєпис князя поєднується з викладом історії русі другої половини xi — початку xii ст розумінням сенсу її подій, явищ і персонажів, розповідями про власний досвід керування державою, закликами до наступників берегти 11 єдність. Пізніше особливо поширилися епічні пісні — билини, які присвячувалися важливим подіям у житті народу, боротьбі київської русі з ворогами, різним соціально - побутовим явищам. Улюбленими героями билин київського циклу, що належать за змістом до часів володимира святославича, були воїни - богатирі ілля муромець, добриня микитич та альоша попович. Мета переробки полягала в тому, щоб висунути на перший план володимира мономаха й показати його як мудрого князя, захисника руської землі від половців. Виникають нові літописні центри у чернігові, переяславі, холмі, володимирі - волинському, переяславі - залісському, владимирі на клязьмі, продовжується літописання у новгороді та інших містах. Тут за князя рюрика ростиславича ігумен моїсей склав київський літописний звід — цікавий історичний та літературний твір часів феодальної роздробленості русі. Життєпис київського князя ізяслава мстиславича, князівські літописи ігоря святославича та святослава ольговича, родовий літопис смоленських ростиславичів, повість кузьмищі киянина про вбивство андрія боголюбського тощо. Деякі з них, дуже поширені в свій час, дійшли до наших днів в окремих, часто пошкоджених примірниках, до того ж у складі пізніших, багато разів переписаних творів. Це агіографічний твір, в якому розповідається про життя князів бориса та гліба, вбитих за наказом святополка володимировича під час боротьби за київський стіл. Прославляючи бориса та гліба, автор водночас гостро засуджує непокірність молодих князів старшим і тим самим підкреслює непорушність принципу старшинства серед князів. У ньому розповідається про один з трагічних епізодів боротьби з кочовиками — невдалий похід проти половців новгород - сіверського князя ігоря святославича у 1185 р.
Коментарі
Дописати коментар