література в період відлиги

література в період відлиги

історико - культурні особливості регіонів україни обумовлюють потребу вивчення проблеми на регіональному рівні, з ясування загальноукраїнських рис та відмінностей, ступінь інтенсивності культурних процесів в різних регіонах україні. Стяжкіної визначені основні тенденції розвитку літератури донбасу в 1950 - 1960 - ті pp особливості літературних процесів в провінції, відносини письменників із владою тощо. Порівняти характерні риси розвитку літератури в урср (радянському союзі) та донецькому регіоні; виявити закономірності та особливості, масштаби проявів подиху відлиги; з ясувати відносини письменників із владою; показати залежність літературних процесів регіону від державної політики.

Задачі дослідження обумовили використання в першу чергу протоколів та стенограм засідань, загальних зібрань та звітних конференцій донецького відділення спілки письменників україни та всеукраїнських з їздів српу (фонди донецької організації спу, спу урср). Наукова новизна полягає у розкритті питання розвитку літератури донбасу в роки відлиги на фоні загальноукраїнських процесів, введенні до наукового обігу нових фактів і матеріалів. Практична значимість вбачається у можливості використання результатів розвідки при створенні узагальнюючих праць, а також в просвітницько - популяризаторських цілях. В донбасі з критичною оцінкою місцевих літературних творів виступив майбутній шістдесятник, літературний критик, натоді - студент філологічного факультету і. Білоколоса стояла низка відповідних розроблених радянською тоталітарною системою заходів, які не тільки присікали можливість публікування небажаного твору та створювали навколо нього і автора певний негативний ореол, а й відбивали в останнього волю і психологічні сили для подальшого вільнодумного самовираження. Вагомою причиною, очевидно, стало і те, що письменники були виховані за принципами колективної свідомості і більшість з них цілком задовольнялася зовнішніми оцінками творів для складання власної думки про них. Слід враховувати, що в донецькому регіоні до встановлення радянської влади не існувало широкої письменницької традиції, інститут письменства формувався з 20 - х pp. Частина письменників прагнули наслідувати продовжувачам традицій російського правдошукацтва та розуміння просвітницького призначення літератури - шолохову, дудінцеву, твардовському (зокрема, г. інших поряд із союзного рівня (з орієнтацію на російську творчу еліту) проблемами і завданнями лібералізації турбували імпульси українського національного руху (той же є. Процеси лібералізації культурного життя відбувалися подалі від контрольованих державою офіційних творчих інституцій - на їх периферії, - в аматорських гуртках, на студентських літературних вечорах, в клубі молодого літератора тощо. Очевидно, творча меншість, яка включилася в тій чи іншій мірі в процеси очищення суспільства та оновлення літератури і мистецтва, не мала можливості проявити себе на такого роду зібраннях. В ситуації загострення відносин з владою названі офіційні письменники не наважились виступити з відкритою опозицією і намагалися вести боротьбу в рамках правил, установлених державою. Однак їхній професійній дискусії (в мовних межах офіційної десталінізації) представники влади і транслятори владного дискурсу часто протиставляли методи, що лежали в площині примусу, сили, грубості. Володін, очевидно, потребуючи саморефлексії, детально описав неприємні, сповнені приниження, моменти кількамісячного намагання потрапити до кабінету д. Таким чином, розвиток літератури регіону відбувався в руслі і під впливом загальноукраїнських і загальносоюзних тенденцій, займаючи місце помітно підлегле.

Процес лібералізації приніс оживлення літературної творчості, прихід в письменницькі лави молодих авторів, зародження шістдесятництва, яке, однак, не переросло у масовий національно - визвольний рух. Подальше вивчення проблеми може включати питання шляхів формування письменницької еліти донбасу, її відносини (як провінційної) із центром, владою, аналіз літературних творів донецьких письменників, їх соціальне звучання. Якщо перший (його називають відлигою) був спробою хоч частково реформувати тоталітарну радянську систему, то другий став часом політичної да ідеологічної реакції, прогресуючого занепаду та розкладу радянської системи.

Перебуваючи протягом більш, ніж чверті століття під тоталітарним контролем, радянське суспільство, а разом з ним і україна з інтересом та ентузіазмом сприйняли початок реформації. Перед новим радянським керівництвом постала проблема масового культу вже мертвого вождя всіх народів, тому тільки кардинальні зміни могли допомогти хрущову не стати тінню великого сталіна. Хоча і були намагання покращити життя колгоспників, збільшити їм платню, проте збільшення розмірів колгоспів, екстенсивний спосіб ведення господарства, гонка за показниками, авантюрні кукурудзяні епопеї тощо призвели до спаду виробництва і змушеного імпорту продовольства. Таке послаблення тоталітарного впливу, посилення влади на місцях, спроби децентралізації суспільства призвели до виникнення усіляких рухів, що мали відверту націоналістську забарвленість. Поширення впливу західної культури, розвиток та визнання української призвели до зміни поглядів нового покоління, зростання їх спрямованості на самостійність та розкутість, подолання власної відсталості. Першим кроком до започаткування реконструкції сталінізму стало закрите засідання хх з їзду кпрс, на якому перший секретар цк партії виголосив таємну доповідь, що була присвячена культові сталіна. Було піддано жорстокій критиці культ сталіна, системи насаджуваних десятиліттями цінностей, ідола десятків мільйонів людей, символу єдності і могутності радянської системи.

Для збереження тоталітарної системи необхідно було вдатися до її реструктуризації, звільнення від почуття надцентралізму, майже повної самоізоляції та духовної скутості. До цього треба ще додати амбіційні прагнення партійно - державної бюрократії розширити межі власної компетенції шляхом усунення від влади висуванців сталінської епохи; прагнення технократів, які набирали силу завдяки світовим економічним тенденціям; нарешті - міркування боротьби за владу між прибічниками хрущова та ортодоксальними сталіністами у верхах. Зокрема, в україні була репресована група львівських юристів, які збиралися агітувати за конституційний вихід україни зі складу срср (відповідні статті конституцій союзу і республіки давали таке право). В києві відбулася конференція з питань культури української мови, яка продемонструвала досить серйозне незадоволення інтелігенції становищем української мови та культури.

Було розпочато видання фундаментальних наукових праць для підвищення престижу української науки і культури („українська радянська енциклопедія, „історія української літератури, багатотомний словник української мови тощо). Зокрема, за загальносоюзним законом про зв язок школи з життям, спрямованим на докорінну реформу системи середньої освіти, батьки не мали права відмовитися від вивчення їхніми дітьми російської, англійської чи німецької, однак могли відмовитися від української. Внаслідок цього україна несподівано отримала небачену досі економічну самостійність, до якої здебільшого не була готовою партійно - господарська бюрократія республіки.

Можна згадати хоча б „кукурудзяну епопею, коли за рахунок засіву мільйонів гектарів землі кукурудзою намагалися вирішити проблему кормів для тваринництва. Справжнім лихом для сільського господарства стали карикатурні м ясні й молочні кампанії, спрямовані на те, щоб підвищити обсяги здачі цієї продукції державі. Відповідним чином змінювався стан справ у промисловості, її розвиток в україні характеризувався значним збільшенням капіталовкладень у важку промисловість, уповільненням темпів розвитку легкої і загальним зниженням темпів зростання. Ряд творів письменників, які були репресовані за сталінського режиму, опубліковано в „антології української поезії та збірнику „революційні поети західної україни.

Реабілітовані діячі культури, які лишилися живими, поступово втягнулися в культурне життя народу, хоча не всі зберегли життєві сили й могли так само енергійно й настирливо відстоювати його інтереси, як раніше.

„відлига породила і таке явище суспільно - культурного життя, як шістдесятництво - рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції режиму в україні. З позицій „розширеного трактування соціалістичного реалізму автор розглядав проблему права націй на самовизначення, доводив, що ленін вкладав у поняття „націоналізм поневоленої нації позитивний зміст. Ліна костенко її перші збірки написані під час „відлиги, „проміння землі, „вітрила, „мандрівки серця засвідчили непересічний талант поетеси, її здатність глибоко, філософськи осмислювати дійсність, генерувати нові, оригінальні думки, подаючи їх у чудовій поетичній формі. Більш плідною й багатою в новій суспільно - культурній атмосфері була творчість композиторів як офіційного, традиційного, так і нетрадиційного напряму в музиці. Яблонської, яка на противагу „соціалістичному реалізму, що тяжів фактично, до натуралізму, демонструє нові рішення для образів, в яких яскраво вирізняється давня традиція українського народного живопису.

Зарецьким та іншими художниками - „шістдесятниками стала основоположницею й фундатором фольклорного напряму в українському образотворчому мистецтві, що зберігся й розвивався, хоч і з труднощами, в наступні десятиріччя. З новими ідеями й творчими знахідками влилися в потужний струмінь суспільно - культурного руху шістдесятників десятки й сотні відомих і менш відомих трудівників і творців української культури новітнього часу.

„відлига дещо розкріпачила творчий потенціал українського народу, сприяла піднесенню національної гідності та самосвідомості, збереженню й примноженню духовних і моральних сил для подальшої боротьби.

У системі цінностей цього покоління з явилися несподівані для радянського морального кодексу індивідуалізм, культ свободи самовираження, скептицизм, гуманізм без сурогатних домішок класового підходу, космополітичність культурних смаків. Надбання західної культури сприяли підвищенню статусу загальнолюдських цінностей, модернізації свідомості молодшого покоління інтелігенції, посіяли відразу до „соціалістичного реалізму.

Це покоління вважало природним своє право на розкутість, щирість почуттів, звернення передусім до внутрішнього світу людини, прагнуло до відновлення чистої естетики, культивувало красу, палко бажало новизни й подолання занедбаності своєї культури.

Частина шістдесятників дійсно досить швидко „переорієнтувалась (серед таких були й дуже талановиті люди) і стала робити те, що від них вимагалося, частина відійшла від громадської діяльності і поринула у суто фахові проблеми.

Десятки літературних і публіцистичних творів, яким був перекритий шлях до публікації в офіційних виданнях, передруковувались на машинках, перефотографовувались на фотоплівку, надиктовувались на магнітофонні стрічки, навіть переписувались від руки і читалися тисячами людей, здебільшого інтелігенцією. З явилась ціла серія анонімних публіцистичних статей („з приводу процесу над погружальським - відгук на пожежу в центральній науковій бібліотеці у києві, під час якої згоріла безцінна колекція україніки; „про сучасне і майбутнє україни, „націоналісти „12 запитань для тих, хто вивчає суспільствознавство) та ін. Поява політичної публіцистики стала свідченням зародження політичної течії у шістдесятництві, певної групи, яка прагнула обговорювати не тільки суто культурницькі, а й важливі суспільно - політичні проблеми.

З явилися анонімні тези „стан і завдання українського визвольного руху, в яких йшлося про колоніальне становище україни в складі срср, ставилися завдання організації визвольного руху в україні, котрий мав би діяти легальними й нелегальними „революційно - демократичними методами.

Хрущов, який остаточно заплутався у своїх планах, проектах і стосунках з партійно - державною бюрократією, в результаті справжньої змови був усунутий з посади першого секретаря цк кпрс. До того ж межі відлиги були занадто вузькими, щоб довести реформи до логічного кінця й докорінним чином оздоровити суспільство, яке після відставки хрущова знову опинилося під тоталітарним контролем системи.

Використання терміну на початку хх століття для характеристики явищ модернізму, а в 60 - 70 - ті роки стосовно літературних реалій латиноамериканського континенту.

Перед новим радянським керівництвом постала проблема масового культу вже мертвого “вождя всіх народів”, тому тільки кардинальні зміни могли допомогти хрущову не стати тінню великого сталіна. Хоча і були спроби покращити життя колгоспників, збільшити їм платню, проте збільшення розмірів колгоспів, екстенсивний спосіб ведення господарства, гонка за показниками, авантюрні “кукурудзяні епопеї” тощо призвели до спаду виробництва і змушеного імпорту продовольства. Сталінський підхід до модернізації, що являв собою поєднання терору, ідеології та примусової індустріалізації, виявився малоефективним, штучним методом просування радянського суспільства вперед. Хрущов розумів, що в остаточному підсумку переконання, а не примус, ефективність, а не задушливий контроль, майстерне управління, а не революційний запал забезпечать надійне зростання радянського союзу.

Послаблювалася політика самоізоляції (в міру того, як заохочувалися поїздки, хоч і ретельно контрольовані, до срср із - за кордону й особливо туризм усередині країни). Протягом 20 років планувалося створити матеріально - технічну базу комунізму і перейти до нового суспільного устрою, який передбачав відсутність класів, ліквідацію відмінностей між містом і селом, безгрошевий розподіл матеріальних засобів, свідома праця без розрахунку на винагороду і тому подібне.

Разом з зерном зі сполучених штатів америки потрапило до україни насіння амброзії, яке проросло і швидко розповсюдилось, завдаючи величезної шкоди місцевій рослинності та здоров ю людей. Почався розрив добросусідських стосунків між срср і китаєм, вибухнула небувала карибська криза, яка поставила світ на межу ядерної катастрофи, погіршали позиції радянського союзу в організації об єднаних націй. Від успіху в цій галузі залежало багато, оскільки, випередивши захід в економічному відношенні, радянський союз тим самим зміцнив би своє внутрішнє становище й разом з тим показав світові, що комунізм є справді передовою системою. Низька продуктивність сільського господарства означала нестачу продуктів, що, звісно, викликало сумніви (як у самій країні, так і за кордоном) у перевагах радянської системи.

Тому, вирішивши, що роки, проведені на україні, зробили його спеціалістом із сільського господарства, хрущов удався до широких заходів для покращення ситуації на селі. Для україни, житниці радянського союзу, його заходи мали особливе значення, оскільки вже вкотре україна мала слугувати територією сільськогосподарського експериментаторства. Хоч ця програма дала неоднозначні результати, вона, цілком очевидно, вичерпувала з україни ресурси й послаблювала сільськогосподарське виробництво республіки.

Найширшою підтримкою на україні користувалася реформа (власне, саме українці виступили з ініціативою її проведення), що стосувалася машинно - тракторних станцій, які забезпечували колгоспи технікою (й політичним наглядом). Незважаючи на докорінні зміни та грандіозні експерименти, урядові не вдалося добитися такого швидкого, як планувалося, збільшення сільськогосподарської продукції. Кремль і надалі відмовлявся надати селянам достатні стимули для кращої праці, чиновники в далекій москві продовжували вирішувати, які культури вирощуватиме колгосп, як їх слід сіяти, а селян карали штрафами за обробіток їхніх крихітних (хоч і надзвичайно продуктивних) ділянок. Чи продовжувати спиратися в основному на важку промисловість, чи скеровувати більші інвестиції в легку, від чого виграв би обкрадений радянський споживач. Хрущов схилявся на користь важкої промисловості, але, на відміну від сталіна, він не міг цілковито знехтувати споживачем, особливо після обіцянки, що до 80 - х років радянський союз за економічними показниками наздожене й випередить захід. Тож, розвиток промисловості в україні характеризувався значним збільшенням капіталовкладень у важку промисловість та уповільненням темпів розвитку легкої. В 1957 р щоб розв язати проблему спаду продуктивності промислового виробництва, хрущов розгорнув свою суперечливу економічну реформу на основі раднаргоспів (рад народного господарства), що стала однією з найрадикальніших організаційних змін у радянській економіці починаючи з 20 - х років. Спроба перемістити центр планування економіки від московських міністерств до обласних органів мала за мету обминути вузькі місця бюрократичної організації та чиновництво в центрі. Не дивно, що українські планувальники економіки й господарські керівники заговорили насамперед про потреби та інтереси своєї республіки, а не радянського союзу в цілому.

Завдяки тому, що в сільськогосподарське виробництво було включено мільйони гектарів додаткових земель, зросли кількість і асортимент продуктів харчування. Нарешті раціон середньої радянської сім ї, що звичайно складався з таких основних продуктів, як хліб і картопля, розширився до більш - менш регулярного споживання овочів і м яса. Виснажливу працю радянської господарки, яка звичайно працювала повний робочий день на підприємстві, дещо полегшила поява відносно сучасних побутових пристроїв. Безумовно, багато радянських сімей, у тому числі і в україні, поліпшили свої житлові умови, проте, площа і якість нових квартир залишали бажати багато кращого і не йшли ні в яке порівняння із західними стандартами.

Масштаб грошової одиниці підвищився в 10 разів, проте, добробут радянських людей від цього не покращився, а за багатьма позиціями купівельна спроможність населення знизилася через зростання цін на велику кількість товарів і продуктів харчування. Хоча життєвий рівень ще далеко відставав від західного, для радянських людей, які не мали великих сподівань і порівнювали свій сучасний стан з недавнім і жахливим минулим, ці зміни були значним кроком уперед. До цього треба ще додати амбіційні прагнення партійно - державної бюрократії розширити межі власної компетенції шляхом усунення від влади висуванців сталінської епохи, прагнення технократів, які набирали силу завдяки світовим економічним тенденціям, нарешті - міркування боротьби за владу між прибічниками хрущова та ортодоксальними сталіністами у “верхах”. Зокрема, у 1961 pоці, коли піднялася нова хвиля засудження злочинів сталіна, і його мумію, за рішенням xxii зґїзду кпрс, винесли із мавзолею, в україні була репресована група львівських юристів, які збиралися агітувати за конституційний вихід україни зі складу срср (відповідні статті конституцій союзу і республіки давали таке право). Було розпочато видання фундаментальних наукових праць для підвищення престижу української науки і культури („українська радянська енциклопедія”, „історія української літератури”, багатотомний словник української мови тощо). Серйозним гальмом у розвитку загальноосвітньої та вищої шкіл була заідеологізованість навчально - виховного процесу, закостенілість його форм і методів навчання. Закон надавав батькам право вибирати для своїх дітей мову навчання, а це фактично привело до русифікації, бо російська мова в умовах її широкого використання у вузах, технікумах та інших сферах життєдіяльності суспільства срср мала беззаперечні переваги, що й визначало позицію більшості батьків. Передбачалося за допомогою опозиційної партії провести в країні загальнонародний референдум, і, спираючись на положення діючої конституції, здійснити вихід україни зі складу срср. Велика увага приділялася питанням дотримання прав людини, першості особи над державою, ідеям гуманізму і демократії, національно - культурному відродженню україни.

Українські дисиденти часто співробітничали з російськими демократами, оскільки саме через москву, де знаходилися дипломатичні і торгівельні представництва західних країн, було легко налагодити контакти з вільною пресою. Проте каменем спотикання між російськими демократами і представниками опозиції інших союзних республік завжди залишалося національне питання, оскільки більшість російських дисидентів не визнавали за іншими народами срср права на самовизначення. Покоління молодих літераторів на початку 60 - х років зазнало великого впливу гуманістичної західної культури, яка потрапляла в україну через переклади та іншими шляхами.

Тож, виховане в умовах ідеологічної лібералізації, нове покоління інтелігенції викривало перекоси і лицемірство офіційної культури, сповідувало свободу самовираження, прагнуло до пошуку нових форм і стилів художньо - естетичного пізнання світу.

Шістдесятників почали звинувачувати у відході від марксизму - ленінізму, формалізмі, космополітизмі, обмежувати їхню творчу діяльність, а згодом перейшли до репресій проти них. У післявоєнні роки значна увага в срср приділялася розвитку науки як умови досягнення успіхів у військовій галузі та швидкого зростання всієї економіки.

Зусилля вчених спрямовувалися передусім на розвґязання актуальних проблем індустріального та сільськогосподарського розвитку, створення нових видів озброєння і техніки.

Незважаючи на некваліфіковане втручання в наукове життя партійних чиновників та репресії, українські вчені збагатили науку багатьма фундаментальними розробками, винаходами і відкриттями.

В урср проводилися широкі дослідницькі роботи в галузі сільськогосподарських, біологічних та медичних наук, вивченні і використанні гідроенергетичних ресурсів дніпра та інших річок республіки.

Зарецький та інші стали основоположниками фольклорного напрямку в українському образотворчому мистецтві, що зберігся й розвивався, хоч і з труднощами, в наступні десятиріччя. Новими ідеями та творчими досягненнями збагатила суспільне і духовне життя українська інтелігенція, особливо та її частина, яка розпочала творчу діяльність в 60 - х роках, сформувавшись в атмосфері дєсталінізації і лібералізації. Різко посилилося адміністративне втручання в діяльність релігійних організацій, встановлювався суворий контроль за священнослужителями і релігійними общинами, значно обмежувалася можливість відкриття нових храмів. Значно зменшився валовий збір зерна, тому радянський союз почав закуповувати його за кордоном, знизилася продуктивність тваринництва, яке гостро відчувало нестачу кормів. Хрущова мали багато позитивних моментів, але внаслідок своєї непослідовності кардинальних змін в економіці та інших сферах суспільного життя не відбулося. Піддання критиці сталіна було сприйнято по - різному, але всі знали що це було великим поштовхом для відродження та піднесення неросійських націй країни.

Почався новий етап культурно го відродження, для якого було характерним створення видань і друк українських творів, ведення навчального процесу в освітніх закладах українською мовою. Посилилося переслідувалася віруючих, масово знищувалися церкви, відновились репресії представників інтелігенції, зазнавали цькувань колишні політв язні. У часи хрущова україна з її великими ресурсами та потужною паливно - енергетичною базою стала сировинним придатком радянської політичної та економічної системи.

Далекосяжні задуми керівництва кпрс реалізовувалися в умовах, коли бюджетні асигнування на найнеобхідніше - освіту, науку, культмасову роботу, не говорячи вже про театр, живопис, кіно та інші види мистецтва, в україні у розрахунку на душу населення були нижчими, ніж у росії і деяких інших республіках срср, зокрема в прибалтиці. У цих документах передбачалася структурна перебудова загальноосвітньої школи, введення восьмирічного всеобучу, перетворення 10 - річних середніх шкіл в 11 - річні, створення матеріальної бази для оволодіння учнями шкіл однією з масових професій, зміна мовного режиму школи.

Найбільше суперечок у суспільстві викликав той пункт проекту реформи школи, який давав батькам учнів право вирішувати, якою мовою має відбуватися навчальний процес у школі. Письменники добре розуміли, що це питання вирішуватимуть не батьки, а місцеве партійне керівництво, яке орієнтуватиметься на русифікаторські наміри центру.

Відповідно до потреб народного господарства в кадрах, вузи і технікуми вже в 60 - ті роки розпочали підготовку фахівців нових спеціальностей, зокрема в галузі виробництва й експлуатації автоматичних, і телемеханічних пристроїв, обчислювальних і обчислювально - аналітичних машин та ін. Починаючи з другої половини 50 - х років, а значно ширше і активніше наприкінці 50 - х - на початку 60 - х років у редакціях газет, на радіо організуються відділи атеїзму.

Курс лекцій з наукового атеїзму запроваджується не тільки у вищих, а й у середніх спеціальних навчальних закладах, у старших класах загальноосвітніх шкіл, професійно - технічних училищах. Воно вважало природним своє право бути розкутими, щирими, звертатися насамперед до внутрішнього світу людини, прагнуло до відновлення чистої естетики, культивувало красу, палко бажаючи новизни й прагнучи подолати силоміць нав язуваний образ провінційності вітчизняної культури.

Творчі вечори івана драча, ліни костенко, миколи вінграновського та інших поетів були подіями культурно - громадського життя й збирали тисячні аудиторії. Десятки літературних і публіцистичних творів, яким був перекритий шлях до офіційної публікації, тиражувалися на друкарських машинках, перефотографовувалися, надиктовувалися на магнітофон, навіть переписувалися від руки й поширювалися серед родичів і знайомих. До видатних архітектурних споруд, що побудовані у дусі сталінського псевдоампіру відносяться цільнозварний міст патона на дніпрі (1953), виставка досягнень народного господарства (1958). Національні культурні організації і рухи в умовах реакційної урядової політики, літературний процес, мовна ситуація в україні та українське мистецьке життя.