література доби бароко в україні
Він протиставив закостенілому католицизмові античні цінності; проповідував культ земного щастя, людинолюбство та людинознавство, вважав вільний творчий розвиток людини вищою цінністю світобудови.
Реформація поширилася насамперед у германському світі (німеччина, швейцарія, швеція, англія), вона протиставила одержавленому католицизмові цінності ранньохристиянські — особисту щиру віру, духовну свободу людини.
Внутрішня причина — ренесанс як спосіб життєустрою та мистецький стиль, що був раціоналістичний, реалістичний за методом, виявився не дуже суголосним романтичній українській душі. Ця традиція сприймалася багатьма книжниками - патріотами як рідне дітище, яке потрібно берегти й обороняти від культурного наступу заходу (так сприймалися спольщення й окатоличення). Реальна загроза цілковитого знищення мобілізувала внутрішні сили нашої нації — розгорнулося потужне українське відродження, перше з довгого славного ряду.
Селяни, рятуючись від кріпацтва, утікали в дике поле — збезлюднілий через постійні напади турків і татар південь україни, вибирали свободу, хай навіть ціною небезпек порубіжного життя. Воно захищало батьківщину й усю європу від турецько - татарських набігів, а згодом стало опорою в боротьбі народу проти польських і московських загарбників. У такий спосіб братства отримали потужну грошову та військову підтримку, а козацтво засвідчило, що вже стало не просто збройною, а основною національно - політичною силою україни.
3 подвижник — 1) людина, яка з релігійних міркувань позбавляє себе життєвих благ; 2) самовідданий трудівник; 3) людина, здатна на подвиг, самопожертву заради досягнення високої мети.
Адже панство жорстоко визискувало народ; вищі верстви, навіть церковники (і католицькі, і православні), нерідко потопали в аморальності й паразитизмі; загарбники знищували рідну віру, а своя еліта охоче окатоличувалася. • пошук життєвого ідеалу; • звернення до ранньохристиянської традиції; • аскетизм; • утопічність світосприймання; • релігійний індивідуалізм і патріотизм; • різка критика католицької церкви; • ясність викладу тощо. На ній розміщено понад 20 чоловічих православних монастирів, багато скитів (монастирів без земельних угідь), понад тисячу окремих келій (скромні кімнати чи хатини, де усамітнено мешкають ченці). У скульптурі й архітектурі це переважання хвилястої із завитками лінії, велика кількість декоративних прикрас; у літературі це змалювання руху, мандрівки, змін, трагічного напруження, катастроф, сміливих авантюр. Важливого значення набуває зовнішній вигляд твору, пишуться вірші у вигляді хреста, чари, ковадла, колони, ромба, стають популярними акровірші 1 та мезостихи 2. • якраз у той час в україні було послаблено — а на певний період і зовсім відкинуто — колоніальне ярмо, побудовано досить сильну гетьманську державу, що всіляко сприяла розвитку культури (особливо за часів і. Серед його шедеврів — полкова канцелярія в козельці, надвратна церква з дзвіницею в кирилівському монастирі, церква миколи набережного, будинок бурси, міський водогін на подолі (усе це в києві). Усесвітню славу здобули українські художники тієї доби — антін лосенко, дмитро левицький, володимир боровиковський, галицький скульптор іван георгій пінзель. Так само щирим патріотом і оборонцем християнської віри зображений іван сірко, якого за хоробрість і мудрість запорожці вісім разів обирали кошовим отаманом. Гине мати - україна від старшинських усобиць, жахливих нападів зовнішніх ворогів, треба її рятувати, задля неї жити й боротися — така провідна ідея літопису.
Праця написана російською книжною мовою (на той час це був один із варіантів нашої літературної мови), але автор був українцем, про що свідчить вплив козацьких літописів і велика кількість українізмів у тексті. Наскрізна ідея — кожен народ має всі права на самостійний державно - політичний розвиток; історія україни — це безперервна боротьба народу за визволення. Він переконливо твердить, що київська держава — це державне утворення саме українського народу, це — україна, а не росія, бо до київської держави з російських земель входив тільки новгород. Головна увага зосереджена на епохальній події — національно - визвольній війні українського народу 1648 р бурхливому українському відродженні та наступній страхітливій руїні. Переповівши різні версії, прикрившись сумнівним осудом, нарешті, чесно й вичерпно розкриває справжні мотиви й наміри гетьмана, подаючи його прокламацію до українського народу.
Саме тому в братських школах, колегіях, особливо в києво - могилянській академії, піїтика (теорія та практика віршування) була одним з основних предметів. Анна во дар бо ім’я мі обрадованна; • в акростиху, або акровірші, перші (іноді останні чи середні) літери кожного рядка утворюють слово або речення, найчастіше ім’я того, кому твір присвячено. Пісня тонко передає особливості психології української дівчини (що віддано, самозречено любить, заради кохання готова пожертвувати всім) і козака (який теж вірно любить, але навіть заради коханої не може зректися свого лицарського обов’язку захищати вітчизну). Фольклорна манера, розкриття визначальних граней української душі — усе це дало змогу поширитися пісні всією україною, стати народною й пережити століття. Так іменувалися ці твори, тому що писали їх викладачі піїтики (часом у співавторстві зі студентами), а виконували вихованці навчальних закладів під час свят, прийому поважних гостей або наприкінці року.
Протягом багатьох років дмитро туптало укладав житія святих — четьї мінеї, писав богословські трактати, епіграми, а також виголошував проповіді, у яких пристрасно захищав знедолених і вбогих, закликав мирян жити за христовими заповідями.
Найчастіше вертеп возили по дворах чи виставляли у свята на базарних майданах мандрівні дяки чи школярі й отримували за вистави винагороду грошима або їжею. Створювалися вигадливі поетичні образи та віршові структури; вірш наповнювався, по - перше, релігійними мотивами, відтак творився значний масив релігійної, культової поезії. Псальми, канти, твори на теми святого письма, про богородицю, ісуса христа, святих, ікони, по - друге, античною символікою та міфологією (вищу точку останнього явища фіксуємо наприкінці xvii ст. По - третє, творилися студні (сороміцькі вірші), пародії на духовний вірш, поетичні травестії (гумористичні та серйозні), вірш світський (пісня світова), що міг часом існувати як переспів релігійного і навпаки, поезія гумористична й сатирична, дяківська (нищинська) тощо. Поезія творилася з використанням філософських знань свого часу (розмислово - медитаційна лірика про людину і світ, космос, богів) та богословського знання (полемічна поезія, релігійна, на теми святого письма, учительна тощо). Елітарний (вище духовенство, поети з осередків, що збиралися навколо мецената), шляхетська поезія (здебільшого польсько - українська), міщанська й народна (пісні, гумористичні твори, пародії), школярська (створена в навчальних осередках, в нижчих колах духовенством). Оповідання існувало агіографічне, апокрифічне, генеалогічне, духовне, переклад на прозу поетичних творів, прозаїчна байка, художні вставки до літописів, переспіви мандрівних сюжетів, проза релігійно - навчального характеру, описи чуд із містичними елементами.
Не відірвалася від школи (нижча, колегії, академія) й драматургія, а з нею театр, хоч окремі інтермедійні п єски ставилися й поза школою; професійні трупи з явилися лише наприкінці xviii ст. ) притаманні експресивність, контрастність і взаємозаперечність; велика увага приділялася декоративним прикрасам, формам заломів стін, вікон, порталів. Музика також культивувала вишукано складні форми, хоч іноді відзначається простотою, мелодійністю та стриманістю образної структури, які ніби контрастували з житейськими й психологічними складнощами доби.
Поряд із хоровою музикою існувала високої культури релігійна пісня — псальма (кант), що ввібрала в себе традиції світських пісень, які були надзвичайно поширені (пісні світові). ікони, живописні елементи іконостасу, фрескові розписи, портрети фундаторів церков і монастирів, картини на біблійні теми; з іншого — портретами цивільними (парсуна, надгробковий, графічний тощо). Вироблену культуру мали церковні іконостаси; мистецтво живопису тут поєднувалося із сницарським різьбленням, що давало напрочуд великий ефект через вишуканість і багатство форм. Живопис храмів використовував елементи пейзажного і жанрового живопису, тут зображалися будинки, звірі, птахи, музичні інструменти, одяг певної епохи та її обличчя. Графіка може бути проста до примітиву, а водночас тяжіє й до особливої ускладненості, наповненості декором та символами, існує пейзажна, батальна, морально - навчальна ришна. Поширені були такі форми, як акростих і мезостих (у першому початкові літери кожного рядка утворювали ім’я автора, у другому — потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов’янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі хреста, яйця, чарки тощо). Значну роль у становленні цього стилю відіграла києво - могилянська колегія (пізніше академія), його професори організували своєрідні курси поезії, на яких приділяли значну увагу характеристиці курйозних, фігурних, панегіричних віршів. «повітря було забарвлене сумішкою білої і брунатної барв, покроплене тінню і світлом і в затуманеному блискові творило поєднання ранкової зорі з місяцем «. Перебувала у полі різноманітних впливів, різноукладної економіки, різного звичаєвого права, тут панував калейдоскоп світоглядів, архітектурних стилів, мов і національностей. Українське православ я встановило обов язкові літургійні правила, національно відродилося, починаючи вшановувати власних святих, регіональні реліквії та ікони, використовуючи місцевий християнський фольклор. ), стара українська історія літератури не могла помітити в її формі та змісті ніякої внутрішньої єдності, та вважала через те її основні риси просто за вияв якоїсь особистої сваволі, примхи, чудернацтва авторів. В історії народів епохи розквіту мають не лише суто історичне значення, вони накладають певний відбиток на всю дальшу історію народу, формуючи національний тип або залишаючи на довгий час певні риси в духовній фізіономії народу.
Але духовний зміст окремих історичних епох звичайно характеризує не лише одна якась духовна течія, а кілька напрямів, що групуються коло двох полярно протилежних пунктів духовного всесвіту.
Зустрічаємо тут і пісні різдвяні та великодні, і численні пісні про пресвяту діву, і пісні про окремі свята, про окремі ікони та чудеса, пісні до окремих святих і т. і еротична лірика приводить через порівняння (мабуть, запозичені з старшої народної пісні) і через описи оточення, де розвивається роман, до лірики природи.
іноді деякі літери вірша писано або друковано великим шрифтом; коли ці літери читали окремо, то діставали ім я автора; або треба було підрахувати числове значення літер (яке вони мали в слов янській абетці), щоб дістати рік, коли написано вірша. Бо в середині 18 - го сторіччя на україні не було свого двора, пани, що йшли за модою, великою мірою русифікувалися, і лише десь далеко на півночі починав при дворі цариці єлизавети складатись стиль українського рококо, що знайшов вираз та почасти відгомін майже лише в українській ліриці, переробках та музичних обробках народних пісень та небагатьох спробах власної творчості, без літературних претензій та значення. Наздоганяли прогаяне за століття; тепер поприходили на україну й численні переклади літератури, яку власне треба назвати середньовічною, та навіть твори отців церкви в новому мовному одягу.
) в урядах, на духовних посадах, а пізніше в університетах була така значна, що українські елементи в великій кількості прийшли до російської канцелярійної, судової, шкільної мови, нарешті до наукової термінології. Густинський ієромонах михайло лосицький у передмові до хроніки міг згадати гомера як попередника праці хроністів 17 ст щоправда, гомера не лише як поета, а й як патріота. Крім суто історичних записок, треба згадати ще автобіографію, яка розвивається на тлі не стільки політичних, скільки церковних подій та цікава тим, що подає певну характеристику суб єктивного розвитку автора. Граб янка користувався не лише українськими джерелами, а й польською (польською та латинською мовами) літературою та західними письменниками (пуфендорф) і не замовчує цього факту.
Джерела величка не менш різноманітні, аніж граб янкові (так само пуфендорф, з поетів тассо), а вплив стилістики римських істориків у нього ще більший, аніж у граб янки.
Твір величка насамперед для нього самого не тільки літературний, а й історичний, тому зустрічаємо тут і документи та вибірки з джерел, перекази інших тощо. Свої політичні думки та ідеали автор укладає в промови (напр хмельницького та полуботка), листи (наливайка чи дорошенка), відозви (мазепи), суди чужинців про україну та українців (ґустав адольф, карло xii).
Коментарі
Дописати коментар